Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Інга

Ми зіткнулися з ним біля дверей його кабінету. Він оглянув мене з ніг до голови і  кивнув головою. Потім розгорнув мене у бік виходу та підштовхнув.
Ми вийшли надвір і влаштувалися в машині. На цей раз був великий позашляховик. Запитувати куди ми їдемо я не стала, зрештою скоро дізнаюся. Їхали практично мовчки, іноді перемовляючись з приводу роботи. Я поставила запитання, які мене цікавили і отримала на них вичерпну відповідь. Незабаром ми під'їхали до будівлі охоронного агентства, Нік велів мені залишатися в машині, а сам вийшов і привітався за руку з чоловіком, що підійшов до нього. Великий, накачений, з голеною головою. Одягнений у чорну футболку, яка обтягувала його м'язи та чорні військові штани, заправлені у грубі черевики. Цікаво, чи вони всі тут такі? За якими критеріями їх відбирають? Але додумати свою думку я не встигла. Нік швидко поговорив із чоловіком і влаштувався за кермом.
І понеслася ...
Весь день зустрічі, розмови, велика кількість незнайомих мені осіб та зацікавлених поглядів. Просто тонни інформації, яка мені була не важлива. Адже мене цікавила його незаконна діяльність. А тут все чисто і згідно із законом. Я тихо злилася, адже для мене важливо було не просто помститися, а зрозуміти причину, через яку він убив тата. Припущення в мене були, але хотілося переконатись.

«Нічого»,-заспокоювала себе я подумки.- "Це лише другий день. Він ще не довіряє тобі. Потрібно слухати,дивитися і ти докопаєшся до правди!"
А поки що була робота. Просто неймовірно багато.
До кінця дня я вже добре справлялася. У планшеті зробила дві таблиці.В одну записувала важливу інформацію, в іншу ту, яка була не настільки важливою. Розподілила справи по терміновості, навіть самостійно призначила кілька зустрічей. Я прям пишалася собою.
Нік нічого не говорив. Раз заглянув у мій планшет, перегорнув таблиці і схвалив.
Вже пізно вночі відвіз мене додому, сказавши що мотоцикл приженуть мені вранці хтось із охорони. Дозволив відіспатися, тому що на ранок у нього свої плани і я йому не потрібна. Попросив бути на зв'язку і поїхав, а я помчала до під'їзду.
Вже в квартирі, знявши з ніг туфлі, я потерла втомлені ступні. Хоч колодка і була дуже зручною, але ноги страшенно боліли. Я більшу частину життя ходжу на підборах, але на попередній роботі мій робочий день проходив у кріслі за монітором, а тут цілий день на ногах. Пообіцявши собі завтра взути зручні кеди, я роздяглася і пішла в душ.
Їсти мені не хотілося, Нік нагодував мене вечерею, тому я відразу вирушила в ліжко, попередньо діставши зі схованки телефон, для зв'язку з Олівером.
Від нього висіло штук двадцять не прочитаних повідомлень. Причому якщо спочатку він просто цікавився, де я зникла, то під кінець істерично обіцяв завтра ж прилетіти, якщо я не відповім.
Я швидко надрукувала йому повідомлення, коротко пояснивши причину мовчання і повідомила, що можу пропадати на якийсь час. Ми ще деякий час обговорювали нагальні питання і я, побажавши собі солодких снів, заснула.

У таких умовах пролетів увесь наступний тиждень. Щоправда з одним винятком, мене завезли до торгового центру і дали дві години купити собі нормальний одяг, адже з «нормального», яким, на думку Ніка, він повинен бути, у мене був лише один подарований ним костюм.Із завданням я впоралася швидко. В Англії я постійно носила класику і  звикати купувати такі речі. Правда коли вибирала взуття, перевагу віддавала кедам або туфлям без підборів.
На грандіозну вечірку в клубі я не потрапила, але Аліса мені подробиці розповіла, коли я пила каву у вільний час. Ми з нею справді потоваришували. Звичайно, вона була в шоці, що замість офіціанта я стала помічницею, але за мене щиро порадувалася.
А от понеділок розпочався із серйозної розмови. Коли я увійшла до кабінету до Ніка, там уже був Кір. Обидва дивилися на мене серйозними обличчями. Це мене напружило, але я намагалася тримати себе в руках. Підійшла до столу і поклала документи, які готувала напередодні. Нік навіть не глянув на них, кивком голови вказав на крісло. Я сіла на краєчок і підібгала ноги.
Чоловіки переглянулись і Полозов заговорив, звертаючись до мене:

-Пам'ятаєш я тебе питав чи вмієш ти тримати язик за зубами?
Я швидко кивнула, трохи напружуючись. За його обличчям взагалі неможливо було визначити про що він думає.

-Добре що пам'ятаєш,-продовжив він,-тепер ти повинна визначиться, виконаєш ти цю умову чи ні. Твоя робота мене влаштовує повністю, але ти бачила лише один бік мого бізнесу. Якщо ти погодишся, задню вмикати я не дозволю. Я не можу довіряти всім підряд. Тож дай мені відповідь на запитання: чи готова ти бути мені вірною?

-Готова .- Не замислюючись відповіла. Я тільки й чекала на ці слова.
Чоловіки переглянулися між собою і Кирило посміхнувся:

-Тоді ласкаво просимо в команду, янголятко!

Цікаво, що зможе дізнатися Інга і чому Микита вирішив їй довіряти?
Наступний розділ від його особи. Подивимося, що підштовхнуло його…