Опікун - Єва Олесь

Розштовхую танцюючих людей, наступаю на ноги підборами, пробираючись до виходу. 

У компанії Лілі я більше ніде не з'явлюся. Настрій поганий щоразу після нашого спілкування. Про неї я Ромі ще не встигла розповісти, бо часто з нею не гуляла і не вважала за потрібне розповідати йому про таку незначну людину. А варто було поділитися, щоб не почуватися политою лайном. 

- Соня, стій. 

Хтось кладе руку мені на плече, коли я вже біля виходу. 
Обернувшись підкидаю брови. 

- Я заплачу за твій коктейль, навіщо так мене ображаєш? - усміхається Ілля, простягаючи залишені мною на барі гроші. 
- Не треба за мене платити, на твій гаманець Ліля має розраховувати, - відштовхую руку з грошима і розвертаюся до виходу. 

Рома навчив мене бути незалежною. Позаду є пара невдалих побачень, де чоловіки або несподівано ділили рахунок, або вимагали оплату сексом за те, що ми сходили в ресторан. Я, може, і Барбі, але не ескортниця. І в моєму житті є чоловік, який навчив мене виходити з подібних ситуацій самостійно. На додачу - дає можливість це зробити. 
Равський подарував мені здатність відчути, наскільки ті чоловіки були низькими. І побачити їхні здивовані обличчя, коли я спокійно оплачувала свою половину або кидала гроші за вечерю їм в тарілку і йшла легкою ходою. 

- Я наполягаю, - Ілля смикає мене за лікоть, змушуючи розвернутися до нього. 
- Я ж сказала, що не потрібно за мене платити, - дратуюсь. 

Чоловік посміхається, нахиляє голову трохи в бік. 

- І номер, я так зрозумів, не залишиш? 
- Тобі Лілі мало? Подивися, яка краса сама біжить тобі в руки. 
- Гадаю, вже зрозуміло, що мене Ти цікавиш, Соня. 

Він скорочує дистанцію одним кроком, я задкую. Безсовісне порушення мого особистого простору напружує, мене кидає в паніку. У руку грубо вкладають гроші. 

- Може, все-таки номер залишиш? Я сподобаюся твоєму Таткові, обіцяю. 

Між нами протискується рука, яка різко відштовхує від мене чоловіка. 

- Не сподобаєшся, - грубо вклинюється Рома.

Ховаюся за своїм захисником, як за найсильнішою стіною. Мені не соромно, нехай чоловік знає, що мною опікується далеко не мій батько. Віддаю гроші Ромі. 

- Він не хотів забирати за коктейль.

Тепер час Равського наступати на Іллю. Тільки той стоїть нерухомо і буравить його поглядом. 

- Дівчина за себе оплатила, якби хотіла, щоб це зробив ти - їй би не важко було тебе попросити, - долинає крізь музику. - Софіє, кроком руш на вихід. 

Слухняно залишаю будівлю, відчуваючи спиною як за мною йде сильне тіло. З ним не страшно йти напівтемним коридорчиком. Навіть якби він мене неочікувано схотів - я б не зойкнула, бо йду з бажанням зупинитися без попередження, щоб відчути його груди ззаду та судомний видих. Не роблю бажаного, крокую на тремтячих ногах. Відволікаючись уявляю, який епічний вигляд ми маємо: я на підборах, у короткій сукні, йду невинним звірятком, а слідом мій особистий Цербер, сильний і здатний розірвати будь-кого, хто мене образить. 

- Де подруга поділася? - запитує Рома дорогою до машини. Важко зітхаю замість відповіді. - Зрозумів, удома розповіси.