Опікун - Єва Олесь

- Потім. 

Простецьке слово звучить ехом у вухах ще секунд десять. 
Я старалася. Готувала для нього. А він розпоряджається цим як чимось непотрібним і зовсім неважливим. Мене знецінили на рівному місці. 
Можливо, мене не повинні зачіпати такі дрібниці, але я нічого не можу із собою вдіяти. 
Не роздумуючи йду на поводу в емоцій, а вони несуть мене до стійки. Забираю з-під носа дівчини тарілку та струшую в смітник залишки. 
Мабуть, це саме те, що я хотіла зробити, коли побачила, що їсть не Рома. Адже старалася я виключно для нього.

- Софіє, це було грубо, - протвережує незадоволений тон, коли я витрушую салат із другої тарілки.
- Потім буде не смачно, - коментую те, що сталося, і тягнуся за запискою під магнітиком. Зриваю її, комкаю, незважаючи на те, що Равський намагається відвоювати папірець. 
- Та що ти, бляха, робиш?! - вибухає хлопець. 

Я з красномовним поглядом жбурляю грудку в смітник і поспішаю в кімнату подалі від того, що мене ранить. 
Рома не дає можливості залишитися із собою наодинці, голосно ляскає дверима, заходячи в мою кімнату. 

- Ти як себе поводиш? - грубим ривком за руку розвертає до себе. 
- Відколи ти приводиш їх двічі? - я не зволікаю із зустрічним запитанням. 

Він трохи піднімає підборіддя вгору, мовляв, йому тепер зрозуміло. 

- Не вдавай, що я дура. Ти став пропускати вечерю, часто затримуєшся. Як давно ви разом? І чому тримаєш це в секреті? 
- Сонце, я не хотів говорити завчасно, - пом'якшується Равський. Він більше не злий, але зла я. 

Я докладаю дуже багато зусиль, щоб нормально відреагувати і не дати болючим ревнощам вилізти назовні. Хочеться завити вовком, очі щипають підступивші сльози. Боюся, щоб не почало тремтіти підборіддя, інакше я розплачуся. 

- Ти знехтував нашим спільним часом заради дівчини? 
- Прошу, не драматизуй. Ми й так постійно разом. 

Його слова мене ображають. Він сам зробив вечір суботи нашим звичаєм.

Три роки поспіль, з дуже рідкісними перервами, ми приділяємо час одне одному в наш вечір, говоримо багато про що, про що зазвичай поговорити не встигаємо. Може, для Роми це спосіб контролю, але для мене - вид близькості. Він мене сам до цього привчив, а тепер каже, що мене багато. Хоч і не прямо, але сенс його слів сходиться до цього. 
У моїй голові скриплять залиплі шестірні, змушують зробити висновки. 

Через силу випромінюю лише спокій і прошу залишити мене одну, замовчуючи про те, що я більше не набридатиму йому.