Опікун - Єва Олесь

Важкий четвер закінчується в клубі, куди мене покликала знайома. Звісно, тут я з супроводом. 

Він зробив мене з нуля. Його руками створена моя краса, доглянутість, легкість і відсутність потреби в усьому. Я - його живе вкладення, плід його роботи й опіки. Недоторканна, захищена, стійка. З понівеченою Ним душею.

 Не кровно рідні руки лягають на мою талію, чоловічі груди притискаються до мого плеча. Він танцює поруч зі мною, я рухаюся вже не так рвучко, більш ніжно і плавно. Той, хто прийшов із Ним, танцює поруч із моєю знайомою. Не торкається її ані секунди, хоча вона намагається звабити. Рома забороняє своїм дружкам наближатися до мого кола спілкування, сам ніколи не знайомиться з моїми приятельками, з приятелями - тим паче. При цьому знає про них з моїх слів і дає поради щодо мого спілкування з ними. Це неправильно, але мене все влаштовує. Тому що ближче за нього в мене нікого немає, а гірше для мене Рома зробити не хоче. Я знаю це. Тому що я - гідний результат його порад, підказок і вказівок. 

Равський притискається спиною до моєї спини, я не бачу його, але відчуваю як перекочуються його м'язи під футболкою. Кручу дупою, гладжу себе руками, дивлячись на Лілю. Вона скаче під музику так, що волосся стрибає вище голів інших людей. 

Ромка протискується біля мене, киває своєму дружку кудись і повертається до мене. Кручуся, розгойдуючи стегнами, і отримую несхвальну погрозу пальцем. Знаю, що він має на увазі не крутити хвостом. 

- За годину на вихід, - голосно говорить біля вуха, поки я продовжую горіти від близькості. Він розштовхує натовп, йде, залишаючи за собою уламки смутку. З ним мені цікавіше та приємніше, будь-який невинний дотик Равського відгукується в серці і внизу живота. Вдихаю останні нотки його парфумів, дозволяю собі секунду залипнути на згадці його подиху поряд з моїм обличчям. Хочеться торкнутися його бороди, опустити руки з талії на стегна, притиснутися до нього всім тілом, але мені можна лише терпіти бажання. 
Попри те, що він більше не пританцьовує поруч, душу гріє усвідомлення, що я тут не одна. Відчуваю себе всемогутньою, коли Рома неподалік. 

- Татко насварив за поведінку? - Ліля підколює мене, підходячи ближче. 

Усі підколюють, вважають дотепним підмічати опіку Равського. Я ж - не можу об'єктивно сприймати такі жарти, бо з Ромою по-іншому не було. Я не знаю, як почуватися відповідальною за всі аспекти мого життя без підказок, настанов і зрідка стусана. 

- Він просто хвилюється, - ухиляюся від їдкого зауваження. 

Ліля саркастично ага-кає, веде мене до бару. 

- Що за перець важливий цей твій Рома? - дівчина зводить брови до перенісся, підштовхуючи мені коктейль. - Друзі в нього симпатичні, а поводяться так, ніби я порожнє місце, - нарікає, постукуючи нігтиками по стійці. 

Одвічне питання всіх, з ким я спілкуюся. Мій зв'язок із Равським - постійна причина заздрощів. Усім приятелькам хотілося б охомутати хоч одного хлопця з товариства Роми, а вони - ні в яку. Частково я розумію біль дівчат. І заздрю їхній можливості забути про красеня через день, зустрівши нового. Мій красунчик живе під боком, повністю ігноруючи мою красу, описану великою кількістю компліментів від інших хлопців. Я бачу його постійно, моя уява грається моїм збудженням, але в підсумку я отримую фрустрацію. 

Відповісти на запитання Лілі не поспішаю, роблю кілька ковтків, поглядом шукаю когось, хто відволіче її від розпитувань про Ромчиних друзів. В мене виходить заманити зацікавленим поглядом того, хто до її смаку. 

- Добрий вечір, - вітається високий чоловік, сідаючи праворуч від приятельки. Її увага переключається на нього, я просто підтримую розмову. 

Знайомства, знайомства, знайомства. Щоразу доводиться розповідати про себе заново, мені остогидло розкривати свої хороші сторони, бути привітною й усміхненою з кожним чоловіком, що наважився підійти. Саме чоловіком. Я давно забула, що зі мною можуть знайомитися звичайні студенти і роботяги, оскільки Рома зліпив з мене Барбі. Дорогі брязкальця, новий айфон, одяг із дорогих бутиків, фірмове взуття. Я виглядаю не Сонею, дочкою питущих по-чорному батьків, а Софією.

Дорогою дівчинкою з інстаграму, лялечкою для дорослих дядьків. 

Через короткий проміжок часу до мене приходить усвідомлення, що Ілля, підсівший до нас, воркує далеко не з Лілею. Знав би чоловік, чию дочку пропускає повз свій інтерес. 
Вона наполегливо намагається відбити його увагу від мене, заграє відкрито, мало не пропонує своє тіло, вигинаючись на стільці. Ілля врешті-решт здається під чарівним натиском і цікавиться її персоною. 

- Чим у вільний час займаєшся? - цікавиться чоловік, усміхаючись Лілі.
- Навчаюся на четвертому курсі, спортом займаюся. Але не переживай, для тебе мій час завжди буде віль... - її загравання обривають зверненням до мене. 
- А ти, Соня? 

Відриваюся від коктейлю, кидаю швидкий погляд на нього. Не розумію, навіщо риє могилу можливому перепихону з Ліляшею. 

- Веду розгульний спосіб життя, - знизую плечима. 
- Прямо розгульний? - регоче чоловік. 
- Татко за такі слова не покарає? - жбурляє скалку приятелька. 

Повертаюся до неї з красномовним виразом обличчя. Я тут їй допомагаю мужика привласнити, а вона мене ганьбить ні за що. 

- "Татко"? - зацікавлено перепитує Ілля. - Батько сварить таку дорослу дівчинку? 
- Ага, батько, - невдоволено погоджуюся, відкушуючи приторно-солодку вишню і швиряючи її назад в недопитий коктейль. - Мені час, завтра на пари зранку.

Рішення зникнути з очей, які обрали мене, а не мою приятельку, приймаю легко, як завжди в таких ситуаціях. Сьогодні в мене немає інтересу до чоловіків, я не відчуваю всередині потреби позбутися думок про Рому. Та й година майже минула.

- Гарного вечора, - байдуже прощаюся з Ліляшею, хапаю клатч і прямую на вихід. 

Не вперше вона мене ганьбить, коли щось іде не так, як вона хоче. Гуляла б із нею частіше - половина міста думала б, що Соня Стрельніченко - татова донька, хоча це далеко не так. Мене б не зачепило, якби це було правдою. Але коли батько п'яниця, який давно не цікавиться моїм життям, - усі слова про нього сприймаються ударом під дих, а слідом по голові. Я не злюся на неї за незнання моїх сімейних обставин - я злюся, що вона дозволяє собі тріпати язиком що і кому попало.