Опікун - Єва Олесь

- Ти свою гідність зганьбив, розумієш? Їй, навпаки, приємні твої страждання. 
- Це не так. 
- Не сперечайся, бо я бачила її самовдоволену пику. 

Повертаюся на скиглення хлопця, він сів так само, як і я, - витягнувши ноги. 

- Влада не жорстока, я б її не покохав, якби вона була сволотою. 

Знов гмикаю, опускаючи погляд на вже вдягнену мокру сорочку. З-під розстебнутих країв видно гарне смагляве тіло. Хлопчина зовнішньо красивезний, не виглядає так, ніби в нього низька самооцінка. Чому ж дозволяє собі думати, що заслуговує мерзенного ставлення до себе? 

- Я не читатиму тобі моралі, хлопчику. Ти все одно зробиш так, як тобі кортить. Тримай, - простягаю йому жуйку.
- Знаєш, я ніколи не кидав дівчат... 

Він із півгодини розповідає мені, як Влада його сьогодні кинула. І історію своїх стосунків до неї вивалює. Ниє, курить і обличчя своєю мокрою білою сорочкою витирає. Я ж слухаю уважно, відіграючи роль психолога на вечірці. 

- Чому вони всі мене кидають? Невже я не гарний, не добрий, не чуйний? 

Знизаю плечима. 

- Може, це вони лайняні люди? - видаю свою просту версію. - А може тому, що в нашому віці не всі хочуть довготривалості. 
- Типу одружуватися? 

Ауч. Не дуже вдалий приклад. 

- Типу. Всі хочуть встигнути нагулятися, розумієш? А ти женешся зовсім за іншим. Біжиш проти течії, входиш в стосунки з тими, хто прямує в інший бік. 

Сидимо в хвилинній тиші, поки я не помічаю звук стукоту зубів. 

- Ти змерз і перепив, - підводжуся на ноги, взуваюся. Годинник на руці світиться, сповіщаючи про повідомлення від Роми. - Мене заберуть, попрошу і тебе підвезти. Один ти не дійдеш. 

Допомагаю підвестися, тягну хлопчину до виходу. Аби як накидаю на нього куртку, свою не застібаю. Мені повезло, що цей п'яничка легший за Равського. Ромчика з місця зіштовхнути важко, він може ще й впиратися, якщо під синім прапором. Тож його гульбища іноді закінчуються сумнозвісними ночівлями на підлозі біля дивану. 

Рома здивовано дивиться на мене, тримаючу під руку п'яного хлопця. Питань при новому знайомому не ставить, сам садить його на заднє сидіння, просить не заблювати салон і сідає за кермо. Йому не складає труднощів довести Оніщенка до воріт приватного будинку. 

- Хлопець твій? - починає допит, коли ми залишаємося удвох. 

Пам'ятаю як один-єдиний раз розбовтала йому про стосунки в сімнадцять років. Справа була теж у машині. Рома тоді оторопів:

- Який хлопець? Ти ще маленька для хлопців. 
- Мені не п'ять років, Рома, - я відстоювала своє право. Вже тоді мене обурювало, що Ромчик нічого не розуміє. Бо то була спроба викликати ревнощі. 
- Ніяких хлопців до повноліття, я серйозно. 

Відтоді я йому ні слова не говорила про свої короткі зустрічі. Думаю, його б шокувало, якби він дізнався, що я ще до переїзду розпрощалася зі цнотою. Він досі не може зі мною говорити про настільки делікатну тему, а я її не порушую. 
Хоча з моїх дев'ятнадцяти він почав обережно запитувати про хлопців, яких бачив у моєму оточенні. Запитував, чи не подобається мені хтось в університеті. Йому було ніяково, тож я одразу йому відповіла, що дівчата мене не цікавлять, а стосунків поки що не хочу. Але він не припинив тривожитися з приводу того, що я ще не закохалася. Мабуть, думає, що це дивно для мого віку. А я думаю, що дивно не розуміти, що закохатися в нього, красивого зовні, турботливого і ставшого найближчою людиною, мені було простіше простого.