Опікун - Єва Олесь

Університет дає мені більше, ніж знання. У ньому навчаються різні люди, які із задоволенням запрошують на вечірки на честь здачі сесії, на дні народження та інші свята. Рома вклав у мене впевненість, тож труднощів із налагодженням приятельських стосунків я не маю. І кличуть мене в різні місця часто.

Стою під стінкою зі стаканчиком шампанського, спостерігаю за тусовкою. Після недавнього зриву я не хочу ні танцювати, ні загравати з хлопцями. Хочу просто насолодитися атмосферою свободи й молодості.

- Софі! - знайома дівчина цокає своїм стаканом по моєму. - Ти що, сьогодні міс "я не танцюю"?
- Трохи пізніше, - вказую на напій, мовляв я ще не напилася.

Вона хихикає, розчиняючись у танцюючій юрбі.
Я не помітила, як за мною в університеті почали судити якість вечірок. Якщо Стрельніченко відірвалася - значить усе супер. Так відбувається тому, що я одна з тих, кого називають елітою. Багато хто вважає мене народженою із золотою ложкою в роті, підлизуються і заздрять. Часто гадають, якою фірмою володіють предки і чи не політик мій батько, бо іншого пояснення моїй забезпеченості не придумати. Нещодавно вщухли чутки, що я в ескорті. Тільки одиниці в курсі, що мені все дає Рома, проте вони не знають подробиць, чому саме він це робить. 

- Ти... Ти не... Бачила Владу Яв-Яворницьку? - п'яно запитує один з еліт, хлопець із мого потоку. 
- У зал щойно пішла. 

Він киває, струшуючи мокрим чубчиком, ледве плентається в натовп. Проводжаю його поглядом і мене відволікає ще одна знайома, розпитує про мою підвіску і каблучку на середньому пальці. Про каблучку доводиться відверто брехати, бо вона має бути на безіменному і тому трохи замала. Це повз очі не проходить, але моя історія про те, що це важливий подарунок від важливої для мене людини знімає всі питання.
 Виглядає каблучка шикарно. Я не ношу її на законному місці, щоб уникнути розпитувань і обурення з приводу моїх можливих контактів із хлопцями. Ніхто не повинен знати про те, що я вже призначена комусь. Поки що.
У голові прокручую день, коли ми з Ромою разом обирали брязкальце, я переміряла каблучок п'ять і зупинилася саме на цій, з білого золота з купою маленьких камінців. На ціну ми не дивилися. А всім страшенно цікаво дізнатися саме цю деталь. 
Музика різко глухне, не встигаю я дорозповісти вигадану історію про те, як несподівано отримала в подарунок каблучку. Натовп розходиться, посеред залу шукач Влади стоїть поруч із нею. 

- Оніщенко знову розважати нас буде, - весело щебече дівчина, що стоїть поруч зі мною. Надпиваю шампанське, смакуючи виставу Ромео і Джульєтти. 

- Я теб-бе кох-хаю. Кохаю, чуєш?! - п'яно емоціонує хлопець. 

Усі зосереджені на його зізнаннях у коханні хвилин п'ять. Тягне він довго, усі навколо вже важко зітхають від жаги продовжити веселощі. 

- Послух-хай, Владо. Я зроблю все... Усе, що хочеш, - несподівано хлопець валиться на коліна. 
- От придурошне, - коментує знайома. 
- Тільки не кидай мене. Не йди. Я тебе... більше життя. 
- Оніщенко знову перебухав! Іди подрочи - попустить! - сміється власник будинку, в якому відбувається вечірка. За сумісництвом найкращий друг вщент п'яного хлопчини. 

Усі сміються, кидають жарти. Навіть Влада. 
Я ж спостерігаю за цим жорстким порєвом, поки не набридає бачити подібну мені ситуацію. У ньому я частково бачу себе. 
Його відчайдушність мені зрозуміла. Ніхто не знає їхню історію, не знає, скільки він страждав за нею і на що готовий заради неї. Купа жартів, накиданих його друзями, так не зачепили хлопця, як одне жорстоке "Ти вже відв'яжешся від мене?" з вуст коханої дівчини. Він заплакав. Для когось не по-чоловічому, для мене - зрозуміло. 
 Допиваю залпом, віддаю стаканчик знайомій і висуваюся до парочки під здивоване "Ти куди?" 
Нахиляюся до п'яного під здивованими поглядами. 

- Ходімо, досить ганьбитися.

Допомагаю йому підвестися, беру під руку. 
Я не рятувальниця, але солідарність до таких людей у мене є. Ми повинні допомагати один одному не вбивати свою репутацію в хвилини втрати контролю. 

- Стрельніченко, у нього на тебе бабок не вистачить! 
- Може мені теж на коліна стати?!

Смішки за спиною не заважають мені тягнути важке тіло у ванну. Він ледве перебирає ногами, але я все-таки саджаю його біля раковини, зачиняю двері на засувку, музика знову заграла, сповіщаючи, що до нас нікому нема справи. Рома дав мені досвід у допомозі нажершимся хлопцям. 

- Я її... так люблю-ю-ю, - ридає. 
- Хріново, що ти на людях вирішив їй це довести. 
- А що, погано було? 

Гмикаю. Засмучувати його не хочеться, тому мовчки набираю в долоню воду і бризкаю йому в обличчя. Він шоковано вдихає, кліпає  в нерозумінні. 
Користуюся його слабкістю, за руку повертаю в бік відкритої душової кабіни. 

- Ти... Шо задумала? 

Поливаю його голову льодяною водою без попередження, змиваю з волосся щось липке. 

- Вона тобі на голову щось вилила? - вимикаю воду, пхаю душ йому в руку. 
- Це її улюблений апельсиновий сік з горілкою, - сумно посміхається хлопчина. 

Хочеться дати йому потиличник за приниження своєї гідності. Додумався після її вчинку падати на коліна при натовпі та ще й присягатися, що кохає. Дійсно придурошне. 

Шукаю рушник поглядом, поки не повертаю погляд до молодого п'янички. Сам допетрав і зняв сорочку. 

- Пий, поки не зблюєш, - даю вказівку, вбираючи вологу з його волосся імпровізованим рушником. 

Хлопчина слухняно робить все, що я кажу: п'є з душу, блює, повторюючи цикл декілька разів. Знімаю свої підбори, втомлено сідаю поряд, поки він вмивається та плюється. 

- Я сильно зганьбився? - запитує трошки тверезіше. 

Розглядаю чужу ванну кімнату з пустими думками, шкодуючи про те, що не взяла з собою ще один стаканчик шампанського. 

- Сильно, любий. 

Чую сумне зітхання, якісь рухи, але дивлюся так само в кахель.