Опікун - Єва Олесь

- За те, що ти, старий хрін, знав.

Коли Рома розвертається до мене - я його більше не впізнаю. Це не та людина, яка цілувала мою руку і прикривала від чужих поглядів. Його вираз обличчя нарівні з Ігорем.

- Додому, Софіє. Хутко, бляха, - звучить метал, а не рідний голос.

Кедрін сидить з розбитим носом, свекор витирає кров із губ. А я ледь піднімаюся на ноги. Я вже не проти залишитися тут під поглядом Владислава, аби не залишатися наодинці з Равським.

Злющий погляд не обіцяє нічого доброго, я боюся до нього наближатися, але мені доводиться. Він притримує для мене двері і йде закладом попереду мене. Ховає пістолет за пояс ззаду, прикриває руків'я кофтою. Раніше я не звертала уваги, що з-під одягу ззаду в нього стирчить зброя, а тепер для мене це стає жахливим фактом.

Рома відчиняє для мене двері в машині, хоча виглядає дуже агресивним. Боюся на нього дивитися.

- Ром, я... - хочу виправдатися в надії скинути з себе хоч краплю провини, але він мене перебиває. 
- Вдома поговоримо.

Тримаюся за ремінь безпеки, як за порятунок. Радує, що хоч при всіх вбивати не став. 
Всю дорогу мені хочеться йому щось сказати, щоб полегшити наслідки, але я не наважуюся нічого вимовити.

Він не йде за мною, немов мисливець, а навпаки йде попереду. Відчиняє мені двері в під'їзд, сам іде сходами, хоча зазвичай їздить на ліфті.

- Я хочу чути все від самого початку, - каже, щойно зачиняє за нами двері квартири. - З усіма подробицями, Софіє. 
- Я хотіла тобі розповісти, чесно, - намагаюся його переконати в тому, що я не сильно накосячила. Мені моторошно від його агресивного спокою, бо під ним точно ховається щось страшне. 
- Мене це не хвилює, розповідай усе по порядку.

Я починаю свою розповідь, опустивши погляд у підлогу, щоб не бачити його реакції. Він мене сильно лякає, тож я почну плутатися, чим точно не зроблю собі краще. 
Він нічого не перепитує, просто слухає. 
Разом з історією про Кедріна вилазять і інші мої косяки, на кшталт погуляти вночі пішки або піти за незнайомцем у нічному закладі. У мене немає можливості це приховати, бо це є частиною історії. 
Я чую як його дихання частішає вже на словах Кедріна в ресторані, куди той покликав мене на розмову.

Равський б'є кулаком у стіну, наказує продовжувати.

Слухняно розповідаю йому і про випадок із кавою, і про розмову з його батьком, і про те, як розбила вікно в машині Кедріна. Але на історії з тим, як він прийшов до нас додому, піднімаю винуватий погляд на Рому. За це мені точно кранти. 
Він вимогливо підкидає брови, буравить мене скаженими очима. 
І я розповідаю. Усе, що пам'ятаю. 
Розлючений погляд знищує мене:

- Якби ти мені сказала - я б усе вирішив за годину, - цідить чоловік. 
- Але я хотіла сама вирішити все, бо це також мої проблеми.

Рома звіріє, хапає з тумбочки зарядний від телефону, це перше, що трапилося йому під руку:

- Я тобі зараз покажу, що таке, курво, Твої проблеми, - рокоче.

Спочатку повільно задкую від нього, а потім розумію, що треба бігти. 
Щодуху мчу до своєї кімнати, зачиняю двері просто перед його обличчям і навалююся на них усією вагою. 
Мені дуже не щастить, що в мене в кімнаті немає замка. Він до сьогодні особливо не потрібен був.

- Вибач, будь ласка! - захекано кричу.

З того боку тиснуть на двері з величезною силою, я не можу нічого вдіяти і відбігаю до макіяжного столу.

Рома входить до кімнати великим злим тілом, цілеспрямовано йде до мене.

- Я хотіла розповісти раніше, - виправдовуюся як можу, але переді мною більше не Рома, а розлючений чужий чоловік.

Він не слухає мене, хапає за руку, жбурляє в бік ліжка. 
Відбігаю до дверей, відновлюючи рівновагу.

- Будь ласка, - шепочу йому зі сльозами на очах, поки він йде на мене, наче хижак на мале звірятко.

Равський знову жбурляє мене на ліжко, я вже без змоги зберегти рівновагу падаю на постіль. Деруся вгору, але це не рятує від палючого удару нижче пояса. Сльози бризкають з очей одразу ж, але це тільки початок.

Далі він ривком задирає мою спідницю, наносить ще один удар.

- Ось твої проблеми, - гарчить. - Це єдине, що тепер тебе хвилюватиме.

Комкаю свою красиву постіль від болю. Мені надовго запам'ятається моє кремове простирадло, на якому добре видно сліди від сліз.

Провід розрізає повітря, падає обпікаючим болем на чутливу шкіру. Я здригаюся і реву, намагаюся прикритися. Рома прибирає мої руки, втискає їх у мій поперек.

- Скільки разів попереджав тебе не лізти туди, де не тямиш? - знову свист проводу і біль. - Скільки казав бути обережною?

Схлипую від кожного міцного удару, Равський мене не жаліє, б'є з розмахом. Його не зупиняє ані плач, ані крик, ані здригання.

- Ще щось вирішуватимеш, Софіє?

Він зупиняється, коли, за відчуттями, на сідницях не залишається живого місця, нахиляється до мене.

- Ні, - перелякано трясу головою, щоб запевнити його, що я все зрозуміла.

Я, дійсно, більше ніколи не вирішуватиму нічого без нього. Розповідатиму йому про все, аби все це не повторилося.

- Цього б не сталося, якби ти все розповіла одразу, - він відпускає мої руки, кидає провід біля мене. - Як загоїшся - візьмемося за твою вагітність, Софіє. Відповідатимеш сповна за свої ж слова.

____________________________

Кінець першої книги. 
Підписуйтеся, щоб не пропустити вихід "Опікун 2" 
Буде гаряче. 
 

Кінець