На уламках щастя - Дана Лонг

– Ось і все, – хмикає він. – Поїхали.

Вони приїжджають у спальний район. Рома миттєво помічає біля під'їзду машину, на якій поїхав Мирон.

– Підіть і дізнайтеся, у якій квартирі він живе.

Охоронці прямують у бік під'їзду, біля якого на лавці сидять дві бабусі.

Хвилин за п'ять вони повертаються до машини.

– Шеф, квартира номер п'ятнадцять. Він, начебто, один живе.

– Чудово. Ходімо.

І вони втрьох прямують у квартиру.

У під'їзді темно, але це навіть на краще. Рома дзвонить у двері і дає сигнал своїм людям приготуватися. За дверима чується якийсь шум і за мить вони відчиняються, а на порозі стоїть здивований Мирон.

– Ну, привіт. Що, не очікував?

Мирон стискає кулаки і починає повільно відходити від дверей спиною назад.

Вони втрьох заходять у квартиру і зачиняють за собою двері.

– А ти непогано влаштувався, – Рома оглядає квартиру, а потім переводить погляд на Мирона. – А тепер розповідай, куди ти подів мою дружину.

– Не розумію, про що Ви говорите.

– Ой, от тільки не треба косити під дурня, – Рома починає втрачати терпіння. – Я знаю, що це ти допоміг цій суці втекти. Сама вона б ніколи не змогла вибратися. От і розповідай де, що і як.

Мирон продовжує вперто мовчати і свердлити поглядом свого, тепер уже, колишнього боса.

– Мовчиш... Що, так сильно сподобалася, що вирішив у лицаря пограти, врятувати дівчину від монстра? То може ти її ще й трахнув у мене за спиною? Інакше я тоді не розумію заради чого було так ризикувати.

– Ти нічого від мене не почуєш. Шукай сам.

– Ти або дуже сміливий, або дурень. Я знайду її, не сумнівайся. А ось що стосується тебе... – Рома робить багатозначну паузу.

– Мені байдуже, головне, що Віра далеко і в безпеці.

– Шкода, що ми не спрацювалися. Ти був непоганим підлеглим, але це твій вибір, – після цих слів Рома розвертається і киває своїм охоронцям.

– Ви знаєте, що робити. Тільки зробіть усе обережно, – він виходить із квартири і прикриває за собою двері.

У цей момент за дверима чується метушня і гуркіт.

Рома дістає телефон і набирає номер.

– Алло, Бергере, здорово друже, потрібна твоя допомога. Яка? Дівку одну потрібно знайти. Я буду тобі ДУЖЕ вдячний, – він робить акцент на передостанньому слові.

Повернувшись додому, Рома викликає до себе Емму і розташовується у вітальні. Вона дуже швидко приїжджає до нього додому.

– Ромочко, як я рада тебе бачити, – Емма входить до будинку і висне в нього на шиї.

– Ти багато базікаєш, краще займися справою, – втомлено зітхає той.

Емма розуміє все з півслова і, прибравши руки з його шиї, тягнеться до ременя на штанях.

Рома відкидається на спинку дивана і заплющує очі від задоволення, тоді як Емма старанно ковзає губами по його члену.

Раптово відчиняються вхідні двері, і входять два охоронці. Емма намагається відсторонитися від Роми.

– Як справи? Усе гаразд? – схопивши за волосся, він сильніше притискає її до себе, вимагаючи продовжувати.

– Так шеф, зробили все якнайкраще.

– Чудово. Вільні.

Рома зловтішно посміхається і наказує Еммі прискоритися.

За кілька хвилин він рясно кінчає і, допивши коньяк із келиха, тягне свою коханку в спальню.