Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

сказав нічого такого, – заперечив батько у відповідь на питання, яке дозволив собі задати Йорик, – не сказав у Трістрапедії нічого такого, що не було б так само ясно, як будь-яке положення Евкліда. – Подай мені, Тріме, он ту книгу з мого бюро. – Я вже не раз збирався, – вів далі батько, – прочитати її вам, Йорику, і моєму братові Тобі; признатися, мене навіть трохи мучить совість, що я так довго відкладав. – Хочете, прочитаємо зараз один-два коротенькі розділи, – один-два розділи потім, коли випаде нагода, і так далі, аж поки дійдемо до кінця? – Дядько Тобі та Йорик уклонилися на знак згоди; капрал теж зробив шанобливий уклін, приклавши до грудей руку, хоча батько і не звертався до нього. – Усі всміхнулися. – Трім, – сказав батько, – сповна заплатив за право залишатися до кінця вистави. – П’єса йому, здається, не сподобалася, – зауважив Йорик. – Адже це просто саме блазенство, з дозволу вашої превелебності, цей бій капітана Тріпе з іншим офіцером, – навіщо їм знадобилося викидати стільки фокусів? – Французи, щоправда, люблять часом поблазнювати, – але це вже занадто.

Дядько Тобі ніколи ще не відчував такої внутрішньої втіхи, як та, що дали йому в цю хвилину зауваження капрала та його власні; – він закурив люльку, – Йорик підсунув стілець ближче до столу, – Трім зняв нагар зі свічки, – батько помішав вогонь, – узяв книгу, – кашлянув двічі і почав:

Розділ XXXІ

– Перші тридцять сторінок, – сказав батько, перегортаючи книгу, – трохи сухуваті, й позаяк вони не мають прямого зв’язку з предметом, – ми їх цього разу опустимо. Цей вступ, який служить передмовою, – вів далі батько, – або передмова, яка служить вступом (я ще не вирішив, як я його назву), відносно політичного або цивільного управління, основи якого треба шукати в первинному союзі чоловіка і жінки для творення потомства; я якось непомітно заглибився в цю тему. – Це природно, – сказав Йорик.

– Первинна форма суспільства, я в цьому переконаний, – вів далі батько, – така, як нам говорить Поліціан, тобто це просто шлюбний союз; це всього тільки співжиття одного чоловіка з однією жінкою, – до яких філософ (у згоді з Гесіодом[253]) приєднує слугу; але оскільки, мабуть, слуги тоді ще не народилися, – то він закладає суспільство на чоловікові – жінці – та бикові. – Я гадаю, волові, – зауважив Йорик, наводячи відповідне місце (õίϰον µὲν πρώτιστα, γυναῖϰα τε, βοῦν τ᾽ἀροτῆρα?[254]). Бик завдав би більше клопоту, ніж користі. – Є і вагоміший аргумент, – сказав батько (вмочаючи перо в чорнило), – адже віл, будучи твариною найтерплячішою і в той же час найбільш придатною для оранки землі і доставляння подружжю харчування, – був найбільш підходящим в усьому всесвіті знаряддям і символом для молодожонів. – Є ще сильніший аргумент, – заявив дядько Тобі, – на користь вола. – Батько не наважився вийняти перо з чорнильниці, не вислухавши аргументу дядька Тобі. – Адже коли земля була зорана, – сказав дядько Тобі, – і її варто було обгородити, ділянку почали обносити валами та обкопувати канавами, і таким чином покладений був початок фортифікації. – Вірно, вірно, дорогий Тобі, – вигукнув батько, закресливши бика та поставивши на його місце вола.

Батько зробив Тріму знак зняти нагар зі свічки і знову взяв слово.

– Я входжу в ці умогляди, – сказав батько недбало і наполовину закривши книгу, – просто для того, щоб показати основи природних стосунків між батьком і його дитиною, над якою батько придбає право та владу такими різними шляхами —

по-перше, шляхом шлюбу

по-друге, шляхом усиновлення

по-третє, шляхом узаконення і

по-четверте, шляхом зродження на світ; усі ці шляхи я розглядаю по порядку.

– Одному з них я надаю мало значення, – зауважив Йорик, – на мою думку, останній акт, особливо коли справа ним завершується, покладає так само мало обов’язків на дитину, як мало прав дає батькові. – Неправда, – запально сказав батько, – з тієї простої причини, що * * * * * * * * * * – Я згоден, – додав батько, – що на цій підставі дитина не перебуває в такій же безумовній залежності від матері. – Проте ваш аргумент, – заперечив Йорик, – має однакову силу і по відношенню до матері. – Вона сама підвладна, – сказав батько, – і крім того, – вів далі він, кивнувши головою і приклавши палець до носа, коли наводив цей аргумент, – вона не є головною дійовою особою, Йорику. – В чому? – запитав дядько Тобі, набиваючи люльку. – Хоча безумовно, – додав батько (пропускаючи повз вуха питання дядька Тобі), – син зобов’язаний ставитися до неї з повагою, як ви можете детально про це прочитати, Йорику, в першій книзі Інституцій Юстиніана,[255] глава одинадцята, розділ десятий. – Я відмінно можу прочитати це, – заперечив Йорик, – і в катехізисі.

Розділ XXXІІ

– Трім знає його напам’ять, від слова до слова, – сказав дядько Тобі. – Ну-у! – мовив з протягом батько, якому зовсім не хотілося, щоб Трім перебивав його читанням катехізису. – Чесне слово, знає, – заперечив дядько Тобі. – Задайте йому, містере Йорику, яке-небудь питання. —

– П’ята заповідь, Тріме, – м’яко сказав Йорик, – заохочуючи капрала кивком, як соромливого новонаверненого. Капрал не зронив ні слова. – Ви його не так запитуєте, – сказав дядько Тобі. – П’ята! – уривчасто скомандував він, прославивши голос. – Я маю почати з першої, з дозволу вашої милості, – сказав капрал. —

Йорик не міг утриматися від усмішки. – Ваша превелебність бажали упустити, – сказав капрал, – узявши на плече палицю на кшталт рушниці й виступивши на середину кімнати для пояснення своєї позиції, – що це точнісінько те ж саме, що виконати польове навчання. —

– «Стати до зброї!» – скомандував капрал, виконавши відповідний рух.

– «На плече!» – скомандував капрал, виконуючи одночасно обов’язок командира і рядового.

– «До ноги!» – один рух, з дозволу вашої превелебності, ви бачите, веде за собою інше. – Прошу вашу милість почати команду з першої. -

– Перша! – скомандував дядько Тобі, взявшись в боки, – * * * * * * *.

– Друга! – скомандував дядько Тобі і змахнув люлькою так, як зробив би це шпагою, стоячи на чолі полку. – Капрал впорався зі своїм катехізисом відмінно; «ушанувавши батька свого і матір», він зробив низький уклін і рушив на колишнє місце в глибині кімнати.

– Усе на світі, – сказав батько, – можна обернути жартома, – і в усьому є глибокий сенс і повчання, – потрібно тільки вміти його знайти.

– Ось вам ліси освіти, за якими не ховається ніякої будівлі; ось увесь його дур.

– Ось вам дзеркало, в якому педагоги, наставники, репетитори, гувернери і шкільні учителі можуть побачити себе в натуральну величину. —

– Ах,