Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Тим часом як первинна волога не сало і не жир тварин, а деяка масляниста і бальзамна речовина; адже жир і сало, подібно до флегми та водянистих частин, холодні, тоді як маслянисті й бальзамні частини сповнені життя, теплоти і вогню, чим і пояснюється зауваження Аристотеля, «quod omne anіmal post coіtum est trіste».[259]

Відомо, далі, що первинна теплота перебуває в первинній волозі, але чи перебуває остання в першій, це викликає сумнів; в усякому разі, коли одна з них іде на спад, іде на спад також інша; тоді виходить або неприродний жар, який викликає неприродну сухість, – або неприродна вологість, яка викликає водянку. – Таким чином, якщо нам вдасться навчити підростаючу дитину не кидатись у вогонь і у воду, які однаково загрожують йому загибеллю, – ми зробимо в цьому відношенні все, що потрібно.

Розділ XXXVІІ

Навіть опис облоги Ієрихона не міг би поглинути увагу дядька Тобі сильніше, ніж поглинув її останній розділ; – очі дядька протягом усього його читання були приковані до батька; – при кожній згадці останнім первинної теплоти або первинної вологи дядько Тобі виймав з рота люльку і хитав головою; а коли читання було завершено, він знаком запросив капрала підійти ближче до його крісла, щоб задати йому, – вбік, – таке питання. – * * * * * * * * * * * * * * – Це було при облозі Лімерика[260] з дозволу вашої милості, – відповів з поклоном капрал.

– Ми з ним, – сказав дядько Тобі, – звертаючись до батька, – були ледве в силах виповзти з наших наметів, – коли знято було облогу Лімерика, – якраз із тієї причини, про яку ви говорите. – Що таке могло прийти тобі в навіжену твою голову, милий брате Тобі! – подумки вигукнув батько. – Присягаюся небом! – продовжував він, як і раніше міркуючи сам із собою, – навіть Едіп утруднився б знайти тут який-небудь зв’язок. —

– Я гадаю, з дозволу вашої милості, – сказав капрал, – що якби не паленка, яку ми щовечора готували, та не червоне вино з корицею, яке я старанно підливав вашій милості. – І не ялівцева, Тріме, – додав дядько Тобі, – яка принесла нам найбільше користі. – Я істинно думаю, – вів далі капрал, – ми б обоє, з дозволу вашої милості, – склали наші життя в траншеях, де нас би і поховали. – Найславетніша могила, капрале, – вигукнув дядько Тобі з блискотливим поглядом, – якої тільки може побажати солдат! – А тільки сумна це для нього смерть, з дозволу вашої милості, – заперечив капрал.

Усе це було для батька такою ж китайською грамотою, як обряди жителів Колхіди та троглодитів були півгодини тому для дядька Тобі; батько не знав, чи нахмурити йому брови чи всміхнутися. —

Тим часом дядько Тобі, звернувшись до Йорика, відновив розмову про те, що сталося під Лімериком, зрозуміліше, ніж він її почав, – і батько відразу вловив той зв’язок, якого раніше не міг зрозуміти.

Розділ XXXVІІІ

– Поза сумнівом, – сказав дядько Тобі, – було великим щастям для мене і для капрала, що протягом двадцяти п’яти днів, коли у нас в таборі лютувала дизентерія, ми ввесь час пролежали в лихоманці, що супроводжувалася нестерпною спрагою; інакше нас, як я розумію, неминуче здолала б та сама погань, яку брат мій називає первинною вологою. – Батько набрав повні легені повітря і, закотивши очі в стелю, повільно його видихнув.

– Небо, видно, змилувалося над нами, – вів далі дядько Тобі; – капрала осяяла думка зберегти цю саму рівновагу між первинною теплотою та первинною вологою, підкріплюючи ввесь час лихоманку гарячим вином і прянощами; йому вдалось у такий спосіб підтримати (образно кажучи) безперервне горіння, так що первинна теплота відстояла свої позиції від початку й до кінця, виявившись гідним супротивником вологи, незважаючи на всю грізну силу останньої. – Даю вам слово, братику Шенді, – додав дядько Тобі, – ви могли б за двадцять сажнів чути боротьбу, що відбувалась усередині нас. – Якщо тільки не було перестрілки, – сказав Йорик.

– Та-ак, – мовив батько, зітхнувши повними грудьми і зробивши після цього слова невелику паузу. – Якби я був суддею і закони моєї країни цьому не перешкоджали, я б засуджував деяких найзапекліших злочинців, якщо тільки вони здобули освіту, до… – Йорик, передбачаючи, що вирок буде найнещаднішим, поклав руку на груди батька і попросив його почекати декілька хвилин, поки він поставить капралові одне питання. – Зроби милість, Тріме, – звернувся до нього Йорик, не чекаючи дозволу батька, – скажи нам по совісті, яка твоя думка щодо цієї самої первинної теплоти і первинної вологи?

– Шанобливо підкоряючись найрозумнішому судженню вашої милості… – мовив капрал, відваживши уклін дядькові Тобі. – Викладай сміливо твою думку, капрале, – сказав дядько Тобі. – Адже бідолашний хлопчина – мені слуга, – а не раб, – додав дядько Тобі, звертаючись до батька. —

Сунувши капелюх під ліву руку, на зап’ястку якої підвішена була чорним ремінцем з пензликом його палиця, капрал вийшов на те саме місце, де показав свої знання в катехізисі; потім він, перш ніж розкрити рот, доторкнувся до нижньої щелепи великим і вказівним пальцями правої руки і виклав свою думку так:

Розділ XXXІX

Якраз коли капрал відкашлювався, щоб почати, – до кімнати ввійшов перевальцем лікар Слоп. – Не яка біда – капрал висловить свою думку в наступному розділі, хоч би хто там увійшов.

– Ну, добрий лікарю, – вигукнув батько жартівливо, бо душевні стани змінювались у нього з незбагненною швидкістю, – що хорошого може сказати мій хлопчисько? -

Навіть якби батько запитував про стан цуценяти, якому відрубали хвіст, – він би не міг це зробити з більш безтурботним виглядом; прийнята лікарем Слопом система лікування моєї хвороби жодним чином не допускала таких питань. – Він сів.

– Скажіть, будь ласка, сер, – мовив дядько Тобі тоном, який не можна було залишити без відповіді, – в якому стані хлопчик? – Справа кінчиться фімозом,[261] – відповів лікар Слоп.

– Убийте мене, якщо я що-небудь зрозумів, – мовив дядько Тобі, засовуючи в рот люльку. – Так нехай тоді капрал продовжує свою медичну лекцію, – сказав батько. – Капрал уклонився своєму старому приятелеві лікарю Слопу, після чого виклав свою думку відносно первинної теплоти і первинної вологи в таких словах:

Розділ XL

– Місто Лімерик, облога якого почалася під командуванням самого його величності короля Вільгельма через рік після того, як я пішов на службу в армію, – лежить, з дозволу вашої милості,