Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

– Науки можна визубрити, але мудрість – ніколи. – Йорик вирішив, що на батька найшло натхнення. – Клятвено зобов’язався, – сказав батько, – зараз же пожертвувати увесь спадок, отриманий мною від тітки Діни, на добродійні цілі (про яких батько, до речі сказати, був невисокої думки), – якщо капрал зв’язує яке-небудь уявлення хоч би з одним словом, яке він тут повторив. – Скажи, будь ласка, Тріме, – звернувся до нього батько, – що ти розумієш під «шануванням батька твого і матері»?

– Видачу їм, з дозволу вашої милості, трьох напівпенсів на день із моєї платні, коли вони постаріють. – А ти це робив, Тріме? – запитав Йорик. – Так, робив, – відповів дядько Тобі. – У такому разі, Тріме, – сказав Йорик, зіскочивши зі стільця і потиснувши капралові руку, – ти кращий коментатор цієї частини десятословія, і за це я шаную тебе, капрале Тріме, більше, ніж якби ти доклав руку до складання самого Талмуду.

Розділ XXXІІІ

– Благословенне здоров’я! – вигукнув батько, перегортаючи сторінки, щоб перейти до наступного розділу, – ти вище золота і всяких скарбів; ти розширюєш душу – і відкриваєш усі здібності її до сприйняття освіти й насолоди доброчесністю. – Тому, хто має тебе, майже нічого більше бажати, – а той нещасний, який тебе втрачає, втрачає з тобою все на світі.

– Я зосередив на дуже невеликому просторі все, що можна було сказати з цього важливого питання; таким чином, я вас не натомлю, прочитавши цей розділ повністю.

Батько прочитав таке:

«Увесь секрет здоров’я залежить від дотримання належної рівноваги в боротьбі між первинною теплотою та первинною вологою». – Я вважаю, ви довели це вище, – сказав Йорик. – Переконливим чином, – відповів батько.

Говорячи це, батько закрив книгу, – не так, наче він вирішив далі не читати, тому що він тримав іще вказівний палець на розділі; – і не з серцем, – тому що він закрив книгу повільно; його великий палець, коли він це зробив, спочивав на верхній кришці оправи, тоді як інші три пальці підтримували нижню її кришку без щонайменшого нетерплячого натиску. —

– Істинність цього факту, – сказав батько, кивнувши Йорику, – я найпереконливішим чином довів у попередньому розділі.

– Якби людині з місяця сказали, що один чоловік на землі написав розділ, який переконливим чином доводить, що секрет усякого здоров’я залежить від дотримання належної рівноваги в боротьбі між первинною теплотою та первинною вологою, – і що цей письменник так майстерно впорався зі своїм завданням, що в усьому його розділі немає жодного соковитого або сухого слова відносно первинної теплоти або первинної вологи – і ні єдиного складу «за» або «проти», прямо або побічно, відносно боротьби між двома цими силами в якій-небудь частині тваринного організму, -

«О вічний Творцю всього сущого!» – вигукнула б людина з місяця, вдаривши себе у груди правою рукою (у разі якщо вона у неї є), – «ти, чия могутність і чия добрість у змозі довести здібності твоїх створінь до такої висоти й такої безмежної досконалості, – чим прогнівали тебе ми, селеніти?»

Розділ XXXІV

Двома ударами, одним по Гіппократу, другим по лордові Веруламському,[256] батько завершив справу.

Удар по князеві лікарів, з якого він почав, був усього тільки осміянням гіркої скарги Гіппократа про те, що ars longa, a vіta brevіs.[257] – Життя коротке, – вигукнув батько, – а мистецтво лікування вимагає багато часу. Але кому ж нам дякувати за те і за інше, як не самих же неосвічених лікарів – із їх полицями, навантаженими лікарським зіллям і перепатетичним мотлохом, за допомогою яких вони в усі часи спочатку обнадіювали публіку, а потім її обдурювали?

– О лорде Веруламський! – вигукнув батько, залишивши Гіппократа і спрямовуючи свій другий удар у лорда, як головного торгаша лікарським зіллям, яке понад усе підходило для того, щоб служити прикладом усім іншим, – що мені сказати тобі, великий лорде Веруламський? Що мені сказати про твій внутрішній подих, – про твій опіум, – про твою селітру, – про твої масні мазі, – про твої денні послаблюючі, – про твої нічні промивальні та їх сурогати?

Батько без усякого утруднення знаходив, що сказати кому завгодно і про що завгодно, і найменше на світі мав потребу вступу. Як обійшовся він із думкою його ясновельможності, – ви побачите; – але коли, не знаю; – спочатку нам потрібно подивитися, якою була думка його ясновельможності.

Розділ XXXV

«Дві головні причини, що змовилися між собою скорочувати наше життя, – говорить лорд Веруламський, – це, по-перше, внутрішній подих, який, подібно до легкого полум’я, сушить і пожирає наше тіло; і, по-друге – зовнішнє повітря, яке висушує тіло, перетворюючи його на попіл. – Два ці вороги, атакуючи нас із двох боків одночасно, мало-помалу руйнують наші органи та роблять їх нездатними до виконання життєво необхідних функцій».

При такому стані речей шлях до довголіття відкрити не важко; нічого більше не вимагається, – говорить його ясновельможність, – як відновити спустошення, вироблювані внутрішнім подихом, згустивши та ущільнивши його субстанцію регулярним прийомом опіатів, з одного боку, і охолодивши його жар, з другого, прийомом щоранку, перш ніж встати з ліжка, трьох з половиною гранів селітри. —

Усе-таки тіло наше залишається ще схильним до ворожого натиску зовнішнього повітря; але від нього можна оборонитися вживанням масних мазей, які настільки просочують усі пори шкіри, що жодна порошинка не може ні увійти туди – ні вийти звідти. – Але оскільки це припинення всякого поту, відчутного і невідчутного, слугує причиною безлічі злоякісних хвороб, – то для відведення надлишкової вологи – необхідно регулярно ставити клістири, – якими й буде завершено всю систему.

А що батько збирався сказати лордові Веруламському про його опіати, про його селітру, про його масні мазі та клістири, ви прочитаєте, – але не сьогодні – і не завтра: час не чекає, – читачі виявляють нетерпіння, – мені потрібно йти далі. – Ви прочитаєте розділ цей на дозвіллі (якщо побажаєте), тільки-но Трістрапедію буде видано. —

Тепер же досить буде сказати, що батько зрівняв із землею гіпотезу його ясновельможності й на її місці, вчені це знають, побудував і обґрунтував свою власну.

Розділ XXXVІ

– Увесь секрет здоров’я, – сказав батько, повторюючи почату ним фразу, – явно залежить од дотримання належної рівноваги в боротьбі між первинною теплотою та первинною вологою; для її підтримки не вимагалося б тому майже ніякого мистецтва, коли б не плутанина, яку внесли сюди педанти-вчені, що ввесь час помилково вважали (як показав знаменитий хімік ван