Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Розділ XІX

– Який жаль, Тріме, – сказав дядько Тобі, спираючись рукою на плече капрала, коли вони разом оглядали свою фортецю, – який жаль, що нам не вистачає двох польових гармат для горловини цього нового редуту; – вони прикривали б ті лінії до самого кінця, й тоді атака з цього боку була б цілком закінчена. – Відлий мені двійко, Тріме.

– Вони будуть до послуг вашої милості, – відповів Трім, – ще до завтрашнього ранку.

Для Тріма було найбільшою радістю, – і його винахідлива голова вміла тут знайти вихід зі всякого утруднення, – поставляти дядькові Тобі в його кампаніях усе, чого б не зажадала фантазія дядька; якби знадобилося, він готовий був переплавити на гармату свою останню крону, аби виконати щонайменше бажання свого пана. Вже і так, – обрізавши кінці ринв дядька Тобі – обрубавши і обтесавши долотом краї покрівельних жолобів із його будинку – розплавивши його олов’яний тазок для гоління – і підійнявшись, подібно до Людовика XІV, на верхівку церкви, щоб зняти звідти усе зайве, – капрал поставив на полі в поточну кампанію не менше восьми нових облогових гармат, не беручи до уваги трьох напівкулеврин. Своєю вимогою ще двох гармат для редуту дядько Тобі завдав знову роботу капралові; не придумавши нічого кращого, Трім зняв дві свинцеві гирі з вікна дитячої; а оскільки блоки підйомної рами без цих гир сталі зовсім непотрібними, він зняв і блоки, щоб зробити з них колеса для гарматного лафета.

Ще раніше він «обчистив» усі вікна в будинку дядька Тобі тим же способом, – хоча не завжди в тому ж порядку; бо інший раз вимагалися блоки, а не свинець, – тоді він починав з блоків, – а після того, як блоки були висмикнуті і свинцеві гирі виявлялися ні до чого, – свинець теж ішов на переплавку.

– Звідси було б зручно витягнути відмінну мораль, але у мене немає для цього часу – досить буде сказати: хоч би з чого починалося розорення, воно завжди було однаково згубним для підйомних вікон.

Розділ XX

Кроки, зроблені капралом для поповнення артилерії, були не настільки незграбні, щоб він не міг зберегти всю цю історію в секреті, дати змогу Сузанні витримати ввесь натиск, як вона знає; – проте істинна мужність не любить виплутуватися таким чином. – Капрал, чи як генерал, чи як інспектор артилерії – це не важливо, – зробив річ, без здійснення якої, він гадав, нещастя ніколи б не могло статися, – принаймні, за участі Сузанниних рук. – А ви б як учинили, вельмишановні панове? – Капрал відразу ж вирішив не ховатися за Сузанною – навпаки, сам її захистити – і з цим рішенням попрямував, підвівши голову, у вітальню, щоб викласти ввесь маневр дядькові Тобі

Дядько Тобі якраз у той час викладав Йорику хід битви при Стенкірку і дивна поведінка графа Сольмса,[240] що наказав піхоті зупинитись, а кавалерії іти туди, де їй неможливо було діяти; це абсолютно суперечило розпорядженням короля і призвело до втрати битви.

У деяких родинах створюються становища, до того відповідні майбутнім подіям, – що краще не придумала б найбагатша фантазія драматурга – старого часу, звісно. —

За допомогою вказівного пальця, плазом покладеного на столі та удару по ньому ребром іншої руки під прямим кутом Тріму вдалося так розповісти подію, що його могли б слухати священики і безневинні дівчата; – коли розповідь було завершено, – стався такий діалог:

Розділ XXІ

– Я скоріше погоджуся померти під шпіцрутенами,[241] – вигукнув капрал, закінчивши історію, що трапилася з Сузанною, – ніж дозволю, щоб ця жінка зазнала якої-небудь образи, – це моя провина, смію доповісти вашій милості, – вона не винна.

– Капрале Тріме, – заперечив дядько Тобі, надіваючи капелюх, який лежав на столі, – якщо взагалі може бути мова про провину там, де служба вимагає беззастережної покори, то вся провина, звичайно, падає на мене, – ви тільки підкорялися отриманим наказам.

– Якби граф Сольмс, Тріме, вчинив так у битві при Стенкірку, – сказав Йорик, жартуючи з капрала, який під час відступу був повалений драгуном, – він би тебе врятував. – Врятував! – вигукнув Трім, перебиваючи Йорика і закінчуючи за нього фразу на свій лад, – він би врятував п’ять батальйонів, з дозволу вашої превелебності, до останньої людини: батальйон Каттса, – продовжував капрал, ударяючи вказівним пальцем правої руки по великому пальцю лівої та перебравши таким чином усі п’ять пальців, – батальйон Каттса, – Макая, – Енгеса, – Греєма – і Лівна, всі були порубані на шматки; – те ж сталося б і з англійською лейб-гвардією, якби не сміливий рух на виручку їй декількох полків із правого флангу, які перейняли на себе ввесь вогонь ворога, перш ніж хоч би одному взводу вдалося розрядити свої рушниці, – за це вони потраплять на небо, – додав Трім. – Трім має рацію, – сказав дядько Тобі, кивнувши Йорику, – Трім цілковито має рацію. – Який сенс було, – вів далі капрал, – пускати кавалерію туди, де їй ніде було розвернутись і де у французів було стільки загорож, чагарників, канав і повалених тут і там дерев для прикриття (як це вони завжди влаштовують)? – Граф Сольмс мав би послати нас, – ми б зітнулися там на смерть, дуло проти дула. – А кавалерії робити там було нічого: – за це, зрештою, йому і відірвало ногу, – вів далі капрал, – у наступну кампанію при Ландені. – Бідолаха Трім там і дістав свою рану, – сказав дядько Тобі. – І все з вини графа Сольмса, з дозволу вашої милості, – якби ми їх відлупцювали по-свійському під Стенкірком, вони б не полізли битися з нами під Ланденом. – Дуже можливо, що й так, Тріме, – сказав дядько Тобі, – хоча це така нація, що коли тільки є у них щонайменше прикриття, як, скажімо, ліс, або ви даєте їм хвилину часу, щоб окопатися, так вони вже вас винищать. Немає іншого засобу, як холоднокровно піти на них, – прийняти їх вогонь і кинутися на них хто як. – Піф-паф, – підхопив Трім. – Кавалерія й піхота, – сказав дядько Тобі. – Врізнобіч, – сказав Трім. – Праворуч і ліворуч, – кричав дядько Тобі. – Коли й рубай, – волав капрал. – Битва кипіла, – Йорик для безпеки відсунув свій стілець трохи вбік, і після хвилинної паузи дядько