Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

– Вам так здається? – сказав батько, підвівшись із крісла.

Розділ XLІІІ

Батько пройшовся по кімнаті, сів і… закінчив розділ.

– Допоміжні дієслова, якими ми тут займаємося, – вів далі батько, – такі: бути, мати, припускати, хотіти, могти, бути належним, наслідувати, мати звичай або звичку – з усіма їх змінами в теперішньому, минулому та майбутньому часі, відмінювані з дієсловом «бачити» – або виражені питально: – Чи є? Чи було? Чи буде? Чи було б? Чи може бути? Чи могло бути? І вони ж, виражені негативно: – Чи ні? Чи не було? Чи не має було? – або ствердно: – Якщо, було, мабуть, – або хронологічно: – Чи завжди було? Нещодавно? Як давно? – або гіпотетично: – Якби було? Якби не було? Що б тоді сталося? – Якби французи побили англійців? Якби сонце вийшло із зодіаку?

– І ось, якщо вишколити пам’ять дитини, – вів далі батько, – правильним вживанням і застосуванням допоміжних дієслів, жодне уявлення, навіть найбільш безплідне, не може ввійти до її мозку без того, щоб з нього не можна було витягнути цілого арсеналу понять і висновків. – Бачив ти коли-небудь білого ведмедя? – запитав раптом батько, звернувшись до Тріма, що стояв за спинкою його крісла. – Ні, з дозволу вашої милості, – відповів капрал. – А міг би ти про нього поговорити, Тріме, – сказав батько, – у разі потреби? – Та як же це можливо, братику, – сказав дядько Тобі, – якщо капрал ніколи його не бачив? – Оце-то мені й потрібно, – заперечив батько, – і зараз я покажу, як це можливо.

– Білий ведмідь? Чудово. Чи бачив я коли-небудь білого ведмедя? Чи міг я коли-небудь його бачити? Чи доведеться мені коли-небудь його побачити? Чи маю я коли-небудь його побачити? Або чи можу я коли-небудь його побачити?

– Хотів би я побачити білого ведмедя! (Інакше як я можу собі його уявити?)

– Якби мені довелося побачити білого ведмедя, що б я сказав? Якби мені ніколи не довелося побачити білого ведмедя, що тоді?

– Якщо я ніколи не бачив, не можу побачити, не маю побачити і не побачу живого білого ведмедя, то чи бачив я коли-небудь його шкуру? Чи бачив я коли-небудь його зображення? – Або опис? Чи не бачив я коли-небудь білого ведмедя уві сні?

– Чи бачили коли-небудь білого ведмедя мій батько, мати, дядько, брати або сестри? Що б вони за це дали? Як би вони поводилися? Як би поводився білий ведмідь? Чи дикий він? Ручний? Страшний? Кудлатий? Гладкий?

– Чи вартий білий ведмідь того, щоб його побачити? -

– Чи немає в цьому гріха? -

Чи кращий він, аніж чорний ведмідь?

Том VI

Dіxero sі quіd forte jocosіus,

hoc mіhі jurіs Cum venіa dabіs.

Hoatіus.

– Sі quіs calumnіetur levіus esse quam decet theologum, aut mordacіus quam deceat Chrіstіanum – non Ego, sed Democrіtus dіxіt.

Erasmus

Розділ І

Ми зупинимося всього на дві хвилини, вельмишановний добродію. – Здолавши з вами ці п’ять томів (сядьте, будь ласка, сер, на їх комплект – це краще, ніж нічого), ми тільки озирнемося на країну, яку ми пройшли. —

– Які це були нетрі! І яке щастя, що ми з вами не заблукали й не були розтерзані дикими звірами.

Чи думали ви, сер, що цілий світ може вмістити таку безліч ослів? – Як вони розглядали й оглядали нас, коли ми переходили струмок у глибині цієї долини! – Коли ж ми підійнялися геть на той пагорб і сховалися з очей, – боже ти мій, що за ревище здійняли вони всі разом!

– Послухай, пастуше, хто хазяїн усіх цих ослів?

– Та допоможе їм небо! – Як, їх ніколи не чистять? – Ніколи не заганяють на зиму? – Так ревіть – ревіть – ревіть! Ревіть на здоров’я, – світ перед вами у великому боргу; – ще голосніше – це нічого; – правда ж, із вами погано обходяться. – Коли б я був ослом, урочисто оголошую, я б із ранку до вечора ревів соль-ре-до в ключі соль.

Розділ ІІ

Коли білий ведмідь відтанцював назад і вперед з півдюжини сторінок, батько закрив книгу серйозно – і з переможним виглядом знову вручив її Тріму, подавши знак віднести її на колишнє місце.

– Трістрам, – сказав він, – провідмінює в мене таким же зразком, назад і вперед, усі дієслова, які є в словнику; – всяке дієслово, ви бачите, Йорику, перетворюється цим способом на положення і припущення, всяке положення і припущення є джерелом цілої низки речень – і всяке речення має свої наслідки і висновки, кожне з яких, у свою чергу, виводить розум на нові шляхи досліджень і сумнівів. – Неймовірна у цього механізму, – додав батько, – сила розвертати голову дитини. – Цілком достатня, брате Шенді, – вигукнув дядько Тобі, – щоб рознести її на тисячу шматків.

– Я вважаю, – сказав із усмішкою Йорик, – що саме завдяки такому методу – (нехай логіки говорять що завгодно, але це не можна задовільно пояснити одним лише застосуванням десяти предикаментів) – знаменитий Вінченцо Квіріно, разом із багатьма іншими дивовижними досягненнями свого дитячого віку, про які так доповідно розповів світу кардинал Бембо, здатний був розклеїти в громадських школах Риму, всього восьми років від народження, не менше чотирьох тисяч п’ятисот шістдесяти різних тез із найтуманніших питань найтуманнішого богослов’я – (а також захистити їх і обстояти, осоромивши та привівши до мовчання своїх супротивників). – Ну що це, – вигукнув батько, – в порівнянні з подвигами Альфонса Тостадо, який, кажуть, ледве чи на руках у своєї годувальниці осягнув усі науки і вільні мистецтва, не навчений жодному з них. – А що сказати нам про великого Пейрескія? – Це той самий, – вигукнув дядько Тобі, – про якого я одного разу говорив вам, брате Шенді, – той, що пройшов пішки п’ятсот миль, рахуючи від Парижа до Шевенінга і від Шевенінга до Парижа, тільки для того, щоб побачити вітрильний віз Стевіна. – Істинно великий був чоловік, – підсумував дядько Тобі (маючи на увазі Стевіна). – Так, – істинно великий, брате Тобі, – сказав батько (маючи на увазі Пейрескія), він так швидко помножив свої думки і надбав таку приголомшливу кількість знань, що коли вірити одному анекдоту про нього, який ми не можемо відкинути, не похитнувши свідчення всіх анекдотів узагалі, – його батько вже в семирічному віці доручив цілком його турботам