Сестра моєї самотності - Галина Тимофіївна Тарасюк
— Вы представляете, бандеровцы к нам приезжают каждый день, как на работу?! Кстати, где эти люди вообще работают? Вешают флаги, поют свои бандеровские песни! У нас уже все почти талдычат по-хахляцки!
— Мы им Донбасс не отдадим…
— Правильно. Пробовали натравить бандюков?
— Пробовали! Отказываются, говорят, политика их не интересует. У них, видишь ли, свой базар, а у нас — свой!
— Тогда надо заинтересовать их капиталом или… сделайте депутатами! Ну, конечно, сделайте их депутатами местных советов! Дайте почувствовать им власть! Вот посмотрите: им это понравится. И под рукой будут!
— Нехорошо как-то… Сращивание капитала с криминалом — это еще куда ни шло… Но власти — с «бригадами»?.. Журналюги вой подымут! Потом — с этими парнями прийдется делиться, и не только наваром, а по крупняку. А нет — закатают в асфальт или сбросят в старую штольню.
— Запомните: с партнерами, особенно матерыми, всегда надо делиться! Между прочим, мы забыли историю советского государства! Так вот, опыт революционной борьбы большевиков свидетельствует о том, что очень часто им приходилось идти на контакты как с порядочными богатыми людьми, так и с босяками-бандитами и даже мелкой шпаной. Начните со шпаны. Займитесь ее воспитанием. Думаю, ничего сложного: шпана тоже бывшие комсомольцы. А вы — бывшие комсомольские вожаки. Думаю, связь поколений еще не потеряна. А парочку братков депутатами местных советов стоит сделать…
— Не вопрос! Они, эти чорноволы, посмотрите, что вытворяют! Президент дает Крыму автономию, а они — запускают туда татар, и те строят свои кишлаки рядом с Российским флотом. А мы в пику или в пыку ихним сичовым стрильцам — бандитские группировки! Как идея?
— Отлично! Валяйте!
Серед чужих войовничо-рішучих голосів не чула Станіславового. Чи, може… не воліла чути?
— О, Олександро! Часом ти прагнеш бути правдивою і справедливою! Радше, думаю, не воліла…
— А, ти ще тут, Лоро?! А я думала, повіялася по майданах чи канулась у свою Лету… Звичайно, не-хо-ті-ла! Бо хто, як не я, знав усю… подноготную… того, що діялось у державі… і тих, хто величався її рятівниками!..
— Коротше, панам Ясінським сепаратизм ближче, аніж соборність…
— Лоро! Не плутай грішне з праведним, а грішників — з праведниками, бо того не дозволяє собі навіть Господь Бог! Я схилю голову навіть перед тим, хто прийде мене вбити ради України! Але не перед цими… учительськими синками, які в сто разів гірші за шахтарських сиріт-босяків!
— Авжеж! Де ти бачила боротьбу за владу без крові, переступів, врешті, примітивного криміналу? І де ти бачила справжніх вождів без «трудного босяцкого детства» або «тюремних університетів»? Хіба що читала у своєму геніальному, відомому далеко за межами історично-правдивому та ідейно-виваженому романі «Криваві заграви»!.
— Не іронізуй, Лоро! Якщо вже зайшло про справедливість, то ніхто краще за тебе не знає, що якби не моє прізвище, то хрін би люди прочитали правду про революцію 17-го в Києві!
— А хто, Саню, напише правду про революцію 2004-го? І справжнє життя малих українців?
— Мене це не цікавить. Я не збираюся більше бабратись у політичному лайні! Досить! Сита по горло! Не бажаю нічого чути! Мені б пережити ці дні благополучно, щоб нічого не трапилось із моїми рідними… І більше мене волоком ніхто не затягне ані в політику, ані в літературу! Всьо, сестро, адью, на фіг з пляжу, бо я хочу заспокоїтись… і спокійно дожити віку!
Не сказавши ні слова на мої пасажі, Лора тихо висоталась у своє позасвіття. Лиш вітерцем прохолодно-бузковим війнула… І слава Аллаху!
ЛИЦАР НА БІЛОМУ КОНІНарешті вибори скінчилися. За третім разом у боротьбі і дрібних сутичках вибрали Президентом Віктора Ющенка. Як жартує Станіслав: Месію-Сина. Того самого опального прем'єр-міністра, якого Кучма вигнав, а праві сили, граючи на цьому, зробили своїм кандидатом в гетьмани і головним супротивником чинного Кучми. Народ від Карпат до Дніпра з ентузіазмом підтримав молодого і красивого претендента на булаву. Певно, народові забажалося бачили на чолі неньки України не рудого аж кислого з бодуна секретаря заводського парткому, а свіжого, як вітер степовий, романтичного лицаря на білому коні, з шаблею в правиці, і з ключами від банківських сейфів — у лівиці! Так воно й вийшло: перед «правими-правобережними» націонал-демократами вимріяний гетьман вимахував символічною козацькою шаблею, а з «лівими-лівобережними» соціал-шовіністами — «без базара и пантов» ділив реальні гроші, при тім оточивши себе центристами-лібералами. Отакий заплутаний карколомний кульбіт!
Але це ми зрозуміли тільки після виборів. А перед ними Віктор Андрійович ледь сам не зостався «без люльки і табаки». Народний висуванець на президента несподівано в одному інтерв'ю необачно заявив, що, попри всі скандали і вибори, у нього з чинним президентом Кучмою стосунки «як у сина з батьком». Народ від Карпат до Дніпра таке почувши, не хотів вірити власним вухам, і, може, й не повірив би і зробив остаточні, трагічні для Ющенка висновки, якби друга половина народу, розселена від Дніпра до Дінця, не висунула в піку першій свій ідеал «руководителя страны» — теж красеня і козака, ще й «стахановца в законе» Віктора Януковича.
Та все ж переміг Ющенко… Ото вже було радості на нашій кухні! Станіслав політкоректно терпів влаштовану Катею «помаранчеву вакханалію», а мені й байдуже: Ющенко так Ющенко. Головне, аби не стріляли. Страх перед імовірною бойнею тримав мене міцно у своїх лабетах усі ці роки. Але Станіслав заспокоїв:
— Цей стріляти не буде, тому що знає: гроші люблять тишу…
А Станіслав Ясінський завжди знав, що казав… Ясно, що несподівана перемога Ющенка на виборах гнітила його, хоч і не показував. Я теж намагалась не лізти в душу. Бачила: Станіслав вирішив спокійно і гідно прийняти поразку і непомітно відійти від політики… І я розуміла його, бо сама втомилася від цього шаленого, шаленого, шаленого світу.
Прибігала Хівря,
