Сестра моєї самотності - Галина Тимофіївна Тарасюк

час нарешті сказати всю правду! Про роман! І про його авторів! Люди добрі! Цей роман!.. Цей роман був украдений! І виданий під чужим прізвищем! І сьогодні! Я хочу!.. Я маю право! І це мій священний обов'язок назвати нарешті прізвище цієї людини! Прошу уваги, товариші!..

Але «назвати прізвище цієї людини» Хаврона не встигає. Двоє здорованів, здається, ті ж самі, котрі недавно занесли мене на сцену, непомітно підхоплюють її попід руки і бігцем виносять за двері, за якими щойно розтанула Лора.

І це останнє, що я бачу… Гострий біль, як чорна блискавка, розколює навпіл мою бідну голову і зловісна кривава заграва заступає білий світ…

— Лікаря! Вона вмирає! — кричить з темряви Станіслав.

— Не треба… лікаря, — наказує зраджена усім світом королева, стискаючи руку свого вірного кардинала. — Finita la commedia…

Але переляканий кардинал не чує. Він вимагає лікаря.

— Не треба, — просить беззвучно втомлена війнами з усім світом королева. — Усі комедії, як і трагедії, рано чи пізно закінчуються… Жаль тільки, що ГОЛОВНИЙ РЕЖИСЕР знову не придумав для мого фарсу-феєрії гідний опальної королеви фінал…

— Чому ж? Здається, цього разу придумав… — каже хтось сумно й ледь чутно, як з позасвіття.

— «Перемога або смерть. Третього не дано»? — питає з надією королева, здогадуючись — хто.

— Радше: «Sic transit gloria mundi». Так минає земна слава… — зітхає хтось безнадійно-смиренно, як з позасвіття.

— Що ж… Не ми перші… Але поговоримо про це при зустрічі, сестро моєї самотності… — усміхається королева, відпускаючи тремтячу руку онімілого від розпачу кардинала.

1990–2009 рр.

Чернівці — Орлівка — Київ — Бровар

Оглавление ЧАСТИНА ПЕРША ЧАСТИНА ДРУГА ЧАСТИНА ТРЕТЯ ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА