Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Я не сказала б, що поділяю вашу думку відносно збитків, яких ви нібито зазнали від зміни повірниці. По-перше, пані де Воланж вас ненавидить, ненависть же завжди проникливіша та винахідливіша, ніж симпатія, а вся доброчесність вашої старої тітки не змусить її хоч би один-єдиний раз сказати що-небудь погане про улюбленого племінника, бо і доброчесності властиві слабкості. А по-друге, ваші страхи ґрунтуються на абсолютно невірному спостереженні.
Неправда, що чим жінки старші, тим вони жорсткіші та суворіші. Між сорока і п’ятдесятьма роками, коли жінки з відчаєм бачать, як в’яне їхнє обличчя і з люттю переконуються, що треба відмовитися від домагань і насолод, які їм іще такі дорогі, вони дійсно майже завжди стають жовчними ханжами. Цей тривалий проміжок часу їм потрібний для того, щоб примиритися з неминучістю великої жертви. Але як тільки жертву повністю принесено, вони поділяються на дві категорії.
До першої належить більша частина жінок: це ті, в яких не було нічого, окрім привабливої зовнішності й молодості, – вони впадають в тупу апатію, з якої їх виводять лише карти та які-небудь вияви благочестя. Такі жінки майже завжди нудні, частенько буркотливі, іноді прискіпливі, але рідко бувають злі. Не можна також сказати, суворі вони чи ні: позбавлені власних думок і почуттів, вони повторюють без усякого розуміння та без розбору все, що чують від інших, самі ж залишаються цілковитими нікчемами.
Другу категорію, набагато рідкіснішу, але воістину дорогоцінну, становлять жінки, які мали характер і піклувалися про те, щоб живити свій розум, а тому вміють створити собі життя навіть тоді, коли їм уже нічого чекати від природи: вони починають прикрашати свої духовні якості, як раніше прикрашали свою зовнішність. Такі жінки зазвичай дуже розсудливо міркують, а розум у них твердий, веселий і витончений. Чари зовнішньої краси вони замінюють добротою, що привертає увагу до них, а також жвавістю, яка тим принадніша, чим вони старші; таким чином і вдається їм у якійсь мірі зближуватися з молоддю, заслуговуючи на її любов. Але в таких випадках вони дуже далекі від того, щоб, як ви кажете, бути жорсткими і суворими: звичка до поблажливості, тривалі роздуми про людські слабкості, особливо ж спогади про свою молодість, – єдине, що прив’язує їх до життя, – роблять їх скоріше навіть надмірно терпимими.
Словом, я хочу сказати вам, що постійно прагну бувати в товаристві старих, бо дуже рано зрозуміла, як важливо їм сподобатись, і серед них мені зустрічалися чимало таких, до яких мене тягнули не лише міркування вигоди, але і схильність. Тут я зупиняюся. Бо тепер ви спалахуєте так швидко, і в той же час захоплення ваші такі цнотливі, що я побоююся, як би ви не закохалися несподівано у свою стару тітоньку і не зійшли б разом з нею в могилу, де, втім, уже давно перебуваєте. Повертаюся, отже, до справи.
Незважаючи на те, що ви, мабуть, у захваті від своєї учениці, я не можу уявити собі, щоб вона посідала хоч яке-небудь місце у ваших планах. Вона опинилася під рукою, і ви нею оволоділи: чудово! Але ж це не може бути захопленням. По правді сказати, навіть і володіння тут неповне: адже ви оволоділи тільки її тілом. Я не кажу про серце її, бо не сумніваюся, що воно вам глибоко байдуже; але навіть і помисли її зайняті зовсім не вами. Не знаю, чи помітили ви це, але в мене є доказ в останньому отриманому від неї листі;[70] посилаю вам його, щоб ви самі могли судити. Зверніть увагу, вона завжди говорить про вас – «пан де Вальмон»: усі думки її, навіть ті, які пробуджені вами, врешті-решт, спрямовані до Дансені, а його ж бо вона не величає «паном»; він завжди просто Дансені. Цим вона вирізняє його з усіх інших і, навіть віддаючись вам, близькість відчуває тільки до нього. Якщо така коханка здається вам спокусливою, якщо насолоди, які вона вам дарує, вас приваблюють, ви справді-таки скромні й невибагливі! Якщо вам хочеться зберегти її – згодна: це навіть відповідає моїм планам. Але мені здається, що все це не варте навіть п’ятихвилинного клопоту і що треба все ж таки виявити деяку владу і, приміром, не допускати її побачитися з Дансені доти, поки ви її не змусите хоч трохи забути його.
Перш ніж я перестану займатися вами і перейду до себе, мушу вам іще сказати, що прийом, до якого ви, за вашими словами, маєте намір удатися, – хвороба – добре відомий і дуже поширений. Дійсно, віконте, ви не особливо винахідливі! Я, як ви зараз побачите, теж іноді повторююсь, але прагну при цьому різноманітити хоч би подробиці, а головне – мене виправдовує успіх. Я маю намір іще раз спробувати щастя і затіваю нову пригоду. Визнаю, що труднощів тут не випаде, і слави буде небагато. Але принаймні це мене розважить, – а я помираю від нудьги.
Не знаю вже чому, але після пригоди з Преваном Бельрош став мені просто нестерпний. Він до того посилив увагу, ніжність, поклоніння, що немає сил терпіти. Спершу гнів його здався мені забавним. Довелось, одначе, заспокоїти його, бо надати йому свободу дій означало б – скомпрометувати себе. Але урезонити його не було ніякої можливості. Тому я вирішила виявити більше почуттів, аби легше було з ним упоратись. Але він сприйняв усе за чисту монету і відтоді дратує мене своєю безперервною захопленістю. Особливе роздратування викликає його образлива довіра до мене і упевненість, що тепер я належу йому назавжди. Я почуваюся воістину приниженою. Недорого ж він мене цінує, якщо вважає себе гідним того, щоб я зупинила на нім свій остаточний вибір! Одного дня він навіть заявив мені, що я, мовляв, і не могла б полюбити нікого, крім нього. Ну, вже цього разу знадобилась уся моя розсудливість, аби я відразу ж не переконала його і не розповіла, як усе йде насправді. От дивак: подавай йому виняткові права! Охоче визнаю, що він
