Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Стосовно ж того, щоб поступити на службу до пані де Турвель, залишаючись у той же час і на службі у вашої милості, то я сподіваюся, що ви, ваша милість, не вимагатимете цього від мене. У пані герцогині була зовсім інша справа, але вже зовсім не годиться мені носити ліврею суддівського дворянина, після того як я мав честь бути єгерем вашої милості. В усьому ж іншому ви, шановний пане, можете розпоряджатися тим, хто має честь перебувати з усією повагою і любов’ю покірним вашим слугою.

Ру Азолан, єгер.

Париж, 5 жовтня 17…,

одинадцята година вечора.

Лист 108

Від президентші де Турвель до пані де Розмонд

О, моя поблажлива матінко, яка я вам вдячна і який потрібний мені був ваш лист! Я читала і перечитувала його без кінця, не в силах від нього відірватися. Йому завдячую я єдиними, не такими вже обтяжливими хвилинами, які провела з часу від’їзду. Які ви добрі! Значить, мудрість і доброчесність можуть співчувати слабкості! Ви зглянулися над моїми стражданнями! О, якби ви їх знали!.. Вони нестерпні. Я гадала, що вже зазнала всіх мук любові, але найневимовніша мука, яку треба відчути, щоб мати про неї уявлення, – це розлучитися з коханою людиною, і розлучитися назавжди!.. Так, страждання, що гнітить мене тепер, поновиться завтра, триватиме все моє життя! Боже, яка я ще молода, скільки мені ще належить страждати!

Самій стати винуватицею свого нещастя, власними руками розривати собі серце і, зазнаючи цього нестерпного болю, щомиті відчувати, що його можна припинити одним тільки словом, але слово це – злочинне. Ах, друже мій!

Прийнявши таке обтяжливе для мене рішення піти від нього, я сподівалася, що розлука зміцнить мою мужність і сили. Але як я помилилася! Здається, вона замість цього остаточно їх знищить. Щоправда, мені доводилося сильніше боротись, але навіть коли я чинила опір, то не була позбавлена всього: я з ним іноді бачилася. Часто навіть не наважуючись підвести на нього очі, я відчувала, як його погляд пильно спрямований на мене. Так, друже мій, я його відчувала; здавалося, він зігрівав мені душу і, оминувши навіть мої очі, доходив все ж до мого серця. Тепер же в тяжкій моїй самотності, коли я розлучена з тим, хто мені всього дорожчий, коли я наодинці зі своїм горем, усі миті мого безрадісного існування насичені слізьми, і ніщо не пом’якшує їх гіркоти. Ніяка втіха не полегшує моїх жертв, а жертви, які я дотепер принесла, роблять тільки тяжчими ті, які мені залишилося ще принести.

Не далі як учора я це дуже ясно відчула. Серед отриманих мною листів один був од нього. Слуга, який приніс їх, перебував іще за два кроки від мене, а я вже впізнала цей лист серед усіх інших. Я мимоволі підвелася з місця; я тремтіла, насилу стримуючи хвилювання. Проте в цьому стані було щось приємне. Але коли через мить я залишилася на самоті, оманлива ця насолода негайно ж випарувалась, і мені тільки довелося принести зайву жертву. І дійсно, чи могла я розпечатати цього листа, який у той же час жадала прочитати. Мене переслідує якась лиха доля, з волі якої все, що, здавалося б, могло втішити мене, перетворюється, навпаки, на необхідність зазнавати нових прикростей, а вони стають іще жорстокішими через думки про те, що їх розділяє пан де Вальмон.

Ось, нарешті, це ім’я, яке володіє моїми думками і яке мені так важко було написати. Ви мені наче докорили за це, і я страшенно засмутилася. Благаю вас не сумніватися, що фальшивий сором не похитав моєї до вас довіри. А чом би мені соромитися назвати його? Ах, я червонію за свої почуття, а не за предмет, що викликав їх. Хто більш гідний навіювати їх, ніж він? Та все ж не знаю, чому ім’я це з таким зусиллям виходить із-під мого пера. І навіть зараз мені довелося розміркувати, перш ніж написати його. Але повертаюся до нього.

Ви повідомили мене, що він, мабуть, був глибоко схвильований моїм від’їздом. Що ж він зробив? Що сказав? Чи заговорив про повернення до Парижа? Прошу вас, переконуйте його, як тільки зможете, не робити цього. Якщо він правильно судить про мене, то не мусить нарікати на мене за цей крок. Але він має зате зрозуміти, що рішення моє безповоротне. Одна з найглибших моїх мук – та, що я не знаю, що він думає. Щоправда, у мене є його лист… Але ви, напевно, згодні зі мною, що мені не слід його розпечатувати.

Лише завдяки вам, поблажливий друже мій, я не повністю розлучена з ним. Я не хочу зловживати вашою добротою. Я чудово розумію, що ваші листи не можуть бути довгими, але не відмовите ж ви написати два слова своїй дочці: одне – щоб підтримати в ній мужність, інше – щоб її втішити. Прощавайте, мій високошановний друже.

Париж, 5 жовтня 17…

Лист 109

Від Сесілі Воланж до маркізи де Мертей

Лише сьогодні, добродійко, передала я панові де Вальмону листа, якого мала честь від вас отримати. Я зберігала його чотири дні, хоча часто мене і брав острах, щоби його не виявили. Проте я дуже старанно ховала його, а коли мені ставало вже дуже гірко на душі, я зачинялась і перечитувала його.

Тепер я бачу: те, що я вважала такою страшенною бідою, майже навіть і не біда. І треба зізнатися, що це приносить велике задоволення, так що я навіть вже не засмучуюсь. Ось тільки думка про Дансені мене іноді все ж таки мучить. Але тепер дуже часто бувають хвилини, коли я про нього зовсім не думаю! До того ж пан де Вальмон дуже, дуже милий!

Я помирилася з