Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Прощавайте, дорогий друже, любіть мене, жалійте мене. Чи отримаю я сьогодні від вас листа?
Париж, 16 жовтня 17…
Лист 115
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Дивна річ, чарівний друже мій: варто тільки розлучитись – і відразу якось перестаєш розуміти одне одного. Поки я був біля вас, у нас завжди була цілковита єдність почуттів і поглядів. А через те, що ось уже близько трьох місяців я вас не бачу, ми з приводу всього розходимося в думках. Хто з нас двох помиляється? Зрозуміло, ви відповіли б, не вагаючись, але я, розсудливіший або ввічливіший, не можу зважитися. Обмежуся тим, що дам відповідь на ваш лист і повідомлю вас про подальшу свою поведінку.
Передусім дякую вам за пораду, яку ви даєте мені з приводу чуток, що поширюються про мене. Але поки що я із цього приводу не тривожуся, бо, здається, можу з певністю сказати, що незабаром у мене буде цілковита можливість змусити їх замовкнути. Будьте спокійні: у світі я з’явлюся не інакше, як завоювавши ще більшу славу і ще більш гідний вас.
Сподіваюся, що мені зарахують навіть якоюсь мірою пригоду з малою Воланж, до якої ви ставитеся так зневажливо. Нібито це такі вже дурниці – за один вечір відбити дівчину в її коханого, якого вона любить, тут же покористуватися нею скільки тобі завгодно, і зовсім безперешкодно, наче це твоя власність, отримати від неї те, чого наважишся зажадати не від кожної дівиці, що зробила собі з цих речей ремесло, і при цьому ні щонайменшою мірою не порушити її ніжної любові, не зробити її ні непостійною, ні навіть невірною, бо я і справді ніскільки не займаю її думок! Таким чином, коли ця примха у мене пройде, я поверну її в обійми коханого, і при цьому виявиться, що вона нічого, якщо можна так висловитися, не помітила. Хіба така вже це звичайна справа? До того ж повірте мені, позаяк уже вона пройшла через мої руки, наука, прищеплена мною, отримає подальший розвиток, і можу передбачити, що боязка учениця незабаром так покаже себе, що зробить честь учителеві.
Тим же, хто віддає перевагу героїчному жанрові, я покажу президентшу – цей визнаний зразок доброчесності! – шановану навіть запеклими розпусниками, словом, ту, на кого зазіхнути ніхто б і не подумав. Я, повторюю вам, покажу її жінкою, що забула свій обов’язок та доброчесність і жертвує своєю репутацією та двома роками цнотливого шлюбу заради щастя сподобатися мені, заради сп’яніння щастям любити мене і вважає, що за всі ці жертви її достатньо винагороджено одним словом, одним поглядом, яких їй до того ж і не завжди вдається домогтись. Я зроблю більше – я її кину, і, якщо в мене виявиться наступник, значить, я не знаю цю жінку. Вона встоїть і перед потребою втіхи, і перед звичкою до насолоди, і навіть перед жадобою помсти. Словом, вона існуватиме лише для мене, і який би не був цей її шлях – короткий чи довгий, ніхто, крім мене, не відкриє і не закриє перед нею шлагбауму. А досягнувши цього тріумфу, я скажу своїм суперникам: «Погляньте на скоєне мною і знайдіть у наш час другий такий же приклад!»
Ви запитаєте, звідки у мене нині така безмежна самовпевненість? Річ у тому, що вже з тиждень я проник у таємниці моєї спокусниці: вона мені їх не відкриває, але я їх викрадаю. Два листи від неї до пані де Розмонд сказали мені цілком достатньо, й усі інші я читатиму тільки з цікавості. Щоб домогтися свого, мені потрібно тільки побачитися з нею, а спосіб я вже знайшов і негайно ж пущу його в хід.
Вам, здається, цікаво?… Ні, в покарання за невіру в мою винахідливість ви про нього не дізнаєтеся. Дійсно, ви заслуговуєте, щоб я перестав із вами бути відвертим, в усякому разі на час цієї пригоди. І знайте, що коли б не солодка нагорода, яку ви обіцяли мені за успіх у цій справі, я перестав би вам про це говорити. Як бачите, я розсерджений. Одначе, сподіваючись на те, що ви виправитесь, я готовий обмежитися цим легким покаранням і, знову набувши поблажливості, забуваю на мить свої великі плани, щоб обговорити з вами ваші.
Так, значить, ви у себе в селі, нудному, як почуття, і сумовитому, як вірність! А бідолаха Бельрош! Ви не задовольняєтеся тим, що напуваєте його водою забуття, ви перетворюєте це на тортури. Як же він почувається? Чи добре переносить він нудоту від любовного пересичення? Дуже хотів би я, щоб від усього цього він тільки міцніше прив’язався до вас. Мені цікаво, які ж іще дієвіші ліки примудритеся ви застосувати. Дійсно, мені шкода, що вам довелось удаватися до таких засобів. Сам я лише раз у житті скористався любов’ю як прийомом. Причина була, зрозуміло, досить вагома: адже йдеться про графиню де***. Разів двадцять, коли я перебував у її обіймах, мені кортіло сказати: «Добродійко, я відмовляюся від місця, якого домагаюся; дозвольте ж мені залишити те, яке я займаю зараз». Мушу сказати, що з усіх жінок, яких я мав, тільки про неї мені було по-справжньому приємно лихословити.
Що стосується ваших спонукань, то, правду кажучи, я вважаю їх на рідкість безглуздими, і ви мали рацію, думаючи, що я не здогадаюся, хто буде наступником Бельроша. Як! Увесь цей ваш клопіт – заради Дансені! Е, милий друже мій, дозвольте йому обожнювати свою доброчесну Сесіль і не компрометуйте себе участю в цих дитячих іграх. Нехай школярі отримують виховання у няньок або грають із пансіонерками в безневинні ігри. Невже ви обтяжуватимете себе новачком, який не зуміє ні взяти вас, ні покинути, і з яким вам доведеться все робити самій? Не жартома кажу вам: цього вибору я не схвалюю. І хай би якої суворої таємниці ви в цьому разі дотримували, він принизив би вас хоч би в моїх очах і перед власною вашою совістю.
Ви кажете, що починаєте відчувати до нього сильний потяг; запевняю вас, ви напевно
