Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Не можу навіть передати вам, скільки забавних речей він мені розповів, таких, що я навіть не повірила б, особливо про маму. Я буду дуже рада, якщо ви напишете мені, чи правда все це. А що я не могла втриматися від сміху, так це істинна правда. Дійшло до того, що я один раз голосно розреготалась, і ми дуже злякалися: мама ж могла почути, і що б зі мною трапилось, якби вона прийшла подивитися, в чому річ? Тут уже вона, напевно, запроторила б мене назад у монастир.
Доводиться дотримуватися найбільшої обережності, і, оскільки пан де Вальмон сам сказав мені, що він ні за що не хотів би мене скомпрометувати, ми умовилися, що надалі він приходитиме тільки для того, щоб відчинити двері, а потім ми йтимемо до його кімнати. Там-бо вже зовсім нічого боятись. Я вже була там учора, і зараз, коли я вам пишу, я знову чекаю, щоб він прийшов. Тепер, добродійко, я сподіваюся, що ви більше не лаятимете мене.
У вашому листі мене дуже здивувало тільки одне: те, що ви мені говорите відносно Дансені й пана де Вальмона, – як мені поводитися з ними після заміжжя. Пам’ятається мені, що якось, коли ми з вами були в Опері, ви мені говорили зовсім протилежне – що, вийшовши заміж, я вже нікого не зможу любити, окрім свого чоловіка, і що мені навіть доведеться забути Дансені. Втім, я, можливо, не так зрозуміла, і я навіть вважала б за краще, аби це було інакше, бо тепер я вже так не боятимуся заміжжя. Я навіть хочу, щоб це настало, – адже тоді в мене буде більше свободи. І я сподіваюся, що зможу влаштуватися так, аби думати лише про Дансені. Я впевнена, що по-справжньому щаслива буду тільки з ним. Бо тепер мене постійно мучить думка про нього, і я щаслива лише тоді, коли можу про нього не думати. Але це дуже важко, а варто мені тільки подумати про нього, як мені відразу ж стає сумно.
Трішки утішає мене те, що, як ви запевняєте, Дансені мене від цього сильніше любитиме. Але чи цілком ви в цьому упевнені? О, так, адже ви не обманювали б мене. Забавно, все ж таки, що люблю я Дансені, а тим часом із паном де Вальмоном… Але, як ви кажете, можливо, це на краще! Словом, там буде видно.
Я не дуже зрозуміла те, що ви мені говорите стосовно моєї манери писати. Здається, Дансені мої листи подобаються такими, які вони є. Однак я добре розумію, що не мушу нічого говорити йому про те, що у мене відбувається з паном де Вальмоном. Отже, із цього приводу не турбуйтеся.
Мама ще не говорила зі мною про заміжжя. Але я готова: коли вона заговорить, даю вам слово, що зумію збрехати, якщо вона захоче спіймати мене.
Прощавайте, мій добрий друже. Я дуже вам вдячна і обіцяю, що ніколи не забуду всієї вашої доброти до мене. Пора закінчувати: вже близько першої години, і пан де Вальмон скоро прийде.
Із замку ***, 10 жовтня 17…
Лист 110
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Сили небесні, у мене вистачило душевних сил для страждання, дайте ж мені душевні сили для щастя.[64] Здається, саме так висловлюється чутливий Сен-Пре.[65] Природа обдарувала мене щедріше: я володію і тим і іншим буттям. Так, друже мій, я одночасно і дуже щасливий, і дуже нещасний. І позаяк ви користуєтеся моєю повною довірою, я розповім вам повість моїх страждань і моїх радощів.
Знайте ж, що моя невдячна святенниця до мене, як і раніше, сувора: я отримав назад четвертого свого листа. Можливо, не слід говорити – четвертого. Бо, коли я отримав назад першого, то відразу здогадався, що за цим підуть багато інших, і, не бажаючи витрачати марно часу, вирішив виливати свої нарікання в найзагальніших висловах і не ставити чисел, так що з другої пошти туди й сюди ходить один і той же лист, і міняється тільки конверт. Якщо спокусниця моя закінчить тим, чим зазвичай закінчують спокусниці, й одного прекрасного дня полагіднішає хоч би від утоми і залишить у себе моє послання, – тоді й настане час придивитися до того, як ідуть справи. Ви самі розумієте, що при цьому новому способі листування я не можу бути дуже добре поінформований.
Втім, я виявив, що непостійна ця особа змінила повірницю: в усякому разі я зміг переконатися, що з часу її від’їзду із замку не було доставлено від неї жодного листа пані де Воланж, але цілих два прийшло на ім’я старої де Розмонд. А оскільки та нічого нам про це не сказала, оскільки рота не розкриває з приводу своєї красуні, про яку раніше говорила без угаву, я зробив із цього висновок, що в повірниці потрапила саме вона. Припускаю, що ця велика зміна сталася, з одного боку, через потребу говорити про мене, а з іншого – через певний сором виявити перед пані де Воланж почуття, яке так довго заперечувалося. Боюся, що від цієї зміни я тільки програв, бо чим старіші жінки, тим вони жорсткіші та суворіші. Перша наговорила б їй, звичайно, більше поганого про мене, ця наговорить більше поганого про любов. А чутлива святенниця значно більше боїться почуття, ніж його предмета.
Для мене єдиний спосіб бути в курсі справи – це, як ви самі бачите, перехопити листування, що тримається в таємниці. Я вже послав відповідні розпорядження своєму єгерю і з дня на день чекаю їх виконання. Доти ж я можу діяти тільки навмання. Тому вже цілий тиждень я марно перебираю в думці всі відомі способи, – і ті, що містяться в романах,
