Жінка у білому - Вилки Коллінз

Лишалося довідатись, де пробула вечір економка.

— А місіс Майклсон уже обляглася? — поцікавилась я.

— Навряд чи, міс, — відповіла, усміхаючись, дівчина, — зараз вона, певне, встає, а не лягає спати.

— Чому це? Що ви хочете цим сказати? Місіс Майклсон проспала день?

— Ні, міс, не зовсім так. Вона весь вечір проспала у себе в кімнаті на кушетці.

Співставивши те, що я на власні очі бачила в бібліотеці, й те, що тільки-но почула від покоївки, я дійшла неминучого висновку. Постать, яку ми бачили біля озера, не була постаттю ні мадам Фоско, ні її чоловіка, ні кого-небудь із слуг. Хода, яку ми чули позад себе, не належала нікому з домашніх.

Хто ж то був?

Гадати про це — марна справа. Я ж бо навіть не певна, чоловіча то була постать чи жіноча. Мені тільки здалося, начебто я бачила жінку.

VI

18 червня

Гризота, що мучила мене учора ввечері в альтанці після Лориної розповіді, повернулася до мене в нічній самотині й довго не давала мені заснути.

Зрештою я засвітила свічку і взялася перечитувати свої давні щоденники, щоб перевірити, якою ж мірою я винна у фатально помилковому Лориному заміжжі та що я могла вдіяти, аби врятувати її від цього шлюбу. Наслідок моїх пошуків трохи заспокоїв моє сумління. Я переконалась: хоч як сліпо й нерозважно я тоді чинила, я старалася тільки заради її блага. Звичайно сльози не приносять мені полегкості, але цього разу було не так. Я виплакалась, і мені стало легше. Уранці я встала з твердим рішенням, із спокійними думками. Хай сер Персіваль що хоче каже чи робить, я більш ніколи не розсерджуся на нього, не забуду ні на мить, що лишаюся тут, попри образи, приниження та погрози, тільки заради Лори, задля її блага.

Вранці нам не довелося сидіти й гадати, чию постать ми бачили біля озера й чию ходу чули в парку, — через дріб'язкову прикрість, що дуже засмутила Лору. Вона загубила брошку, яку я подарувала їй на згадку напередодні її весілля. Брошка була на ній, коли ми прогулювалися вчора увечері, тож ми могли тільки припустити, що Лора загубила її або в альтанці, або дорогою додому. Послали слуг на пошуки, але ті вернулися ні з чим. Тепер Лора пішла шукати сама. Знайде вона брошку чи ні, але це добрий привід для відсутності Лори, якщо сер Персіваль повернеться раніше, ніж прибуде кур'єр із листом від компаньйона містера Гілмора.

Щойно годинник вибив першу годину. Я міркую, що краще: чекати на лондонського кур'єра тут чи непомітно вислизнути з будинку й пантрувати його за ворітьми?

В цьому домі я нікому й нічому не довіряю, тож, мабуть, ліпше буде здійснити другий план. Граф, на щастя, засів у їдальні. Коли десять хвилин тому я бігла по сходах нагору, то чула з-за дверей, як він дресирує своїх канарок:

— Вилітайте на мій мізинчик, мої лю-лю-любесенькі! Вилітайте — й нагору по східцях! Раз, два, три — нагору! Три, два, один — вниз! Один, два, три — цінь-цінь-цвірінь!

Канарки звично заливалися співом, а граф відповідав їм ціньканням і свистом, от ніби й сам був птахом! Через відчинені двері моєї кімнати до мене долинають їхні пронизливі співи й свист. Зараз саме час вислизнути, щоб мене ніхто не завважив.

Четверта година.

Відколи три години тому я зробила свій останній запис, події в Блеквотер-Парку повернулися й потекли по новому річищу. Не знаю, до кращого чи до гіршого, і боюсь про це замислюватись.

Але повернуся до того, на чому я зупинилась, щоб не заплутатись у веремії власних думок.

Я, як надумала, так і вчинила: пішла за ворота зустріти кур'єра з листом для мене. На східцях ніхто мені не здибався. В холі я почула, що граф досі дресирує своїх канарок. Але переходячи квадратний двір, я побачила графиню Фоско, що ходила по своєму улюбленому колу — все кружка довкола басейну. Я зразу ж уповільнила ходу, щоб вона не помітила, як я поспішаю, і навіть обачно запитала, чи не збирається вона на прогулянку перед другим сніданком. Вона усміхнулась мені так приязно, як тільки вміла, відповіла, що воліє не заходити далеко від дому, люб'язно кивнула мені й пішла в будинок. Я озирнулась і, побачивши, що вона зачинила за собою двері, відчинила хвіртку. За чверть години я була вже біля сторожки.

Алея переді мною робила різкий поворот ліворуч, далі ярдів сто вела прямо, потім круто повертала праворуч, до битого шляху. Між цими двома поворотами, яких не видно було ні від сторожки, ні від шляху, я почала туди-сюди прогулюватись. Обабіч мене були високі живоплоти. Хвилин двадцять, за моїм годинником, я нікого не бачила й не чула. Нарешті я зачула рипіння коліс, поспішила до другого повороту, звідки назустріч мені виїхала карета із станції. Я зробила кучерові знак зупинитись. Карета стала, і з віконця визирнув поважний чоловік.

— Даруйте, — сказала я, — але чи не їдете ви до Блеквотер-Парку?

— Так, мем.

— З листом для когось?

— З листом для міс Голкомб, мем.

— Можете віддати листа мені. Я і є міс Голкомб.

Кур'єр торкнувся рукою капелюха, вийшов із карети й віддав мені листа.

Я зараз же розпечатала конверта й прочитала листа. Я перепишу його в щоденник, а тоді з обачності знищу оригінал.

«Шановна леді!

Ваш лист, якого я прочитав сьогодні вранці, дуже стурбував мене. Я відповім на нього якомога коротше і ясніше.

Уважно розглянувши вашу заяву, я, знаючи стан справ леді Глайд за шлюбним контрактом, дійшов висновку, про який мені прикро говорити: сер Персіваль Глайд наміряється зробити позику з основного капіталу леді Глайд (іншими словами, позику з двадцяти тисяч фунтів, що їй належать), змусивши її стати учасницею оборудки й дати свою згоду на кричуще зловживання її довір'ям. У тому випадку, якщо леді Глайд захоче опротестувати цю позику, її підпис свідчитиме про те, що цю позику зроблено з її відома й згоди. Будь-які інші припущення з приводу оборудки, для якої потрібен був би підпис леді Глайд, виключаються.

Якщо леді Глайд підпише такий документ (а саме такою бачиться мені угода, що про неї мова), її довірені особи будуть зобов'язані видати гроші серові Персівалю з основного її капіталу — з двадцяти тисяч фунтів. Якщо сер Персіваль не поверне назад позики, капітал леді Глайд зменшиться відповідно