Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Гра затягнулася довше, ніж я розраховувала. Біс спокушав мене, і я ледве не піддалася бажанню скоріше втішити нетерплячого полоненого. І я вже йшла назустріч загибелі, як раптом мене осяяло, що, раз віддавшись йому, я вже настільки втрачу над ним владу, що не зможу змусити його залишатися весь час одягненим за всіма правилами пристойності, а для моїх планів це було абсолютно необхідно. Я вже було підвелась, але тут не без роздратування знову зайняла своє місце за цією нескінченною грою. Проте ось вона і скінчилась, і всі розійшлись. Я подзвонила своїм служницям, скоріше роздяглась і швидко відіслала їх.
Уявляєте ви собі, віконте, мене в легкому нічному туалеті, що йде боязкими, обережними кроками відчинити тремтячою рукою двері своєму переможцеві? Він побачив мене – удар блискавки не буває стрімкішим! Що вам сказати? Я була переможена, зовсім переможена, не встигла і слова сказати, щоб зупинити його й захиститися. Потім він побажав улаштуватися зручнішим і відповідним до випадку чином. Він проклинав своє одіяння, яке, як він запевняв, віддаляло його від мене. Він хотів битися зі мною рівною зброєю, але моя надзвичайна боязкість чинила опір цьому, а ніжні мої пестощі не дали йому часу. Він зайнявся іншим.
Тепер права його подвоїлись і домагання теж поновились. Але тут я мовила: «Послухайте, що я вам скажу: досі ви могли б розповісти обом графиням де П*** і ще багатьом іншим дуже забавну історію. Але мені цікаво знати, як ви розповідатимете кінець пригоди?». І з цими словами я почала щосили дзвонити. Тепер настала моя черга, і дії мої були швидші за його слова. Він іще тільки бурмотів щось, коли я почула, як до мене біжить Віктуар, голосно скликаючи слуг, яких вона зібрала в себе, як я їй звеліла. Тоді, підвищивши голос, я вела далі тоном королеви: «Вийдіть геть, добродію, і ніколи більше не показуйтеся мені на очі!». Якраз у цей момент і увійшов натовп моїх слуг.
Бідолаха Преван утратив голову і, вважаючи пасткою те, що, по суті, було не більше ніж жартом, схопився за шпагу. Але зробив це на свою біду, бо мій лакей, хоробрий і сильний хлопчина, ухопив його впоперек тулуба і повалив. Тут я, признаюся, смертельно перелякалась. Я закричала, щоб йому не завдавали шкоди, дали вільно піти, але переконалися б, що він пішов із будинку. Слуги підкорились, але від них посипались нарікання: вони обурені були, що хтось наважився вчинити замах на їх доброчесну пані. Всі, як я й хотіла, пішли з галасом і погрозами випроваджувати злощасного кавалера. Зі мною залишилася тільки Віктуар, і ми поспішили опорядити моє ліжко. Слуги знову піднялися до мене, продовжуючи голосно обурюватись, а я, все ще схвильована, заходилася розпитувати їх, яким дивом виявилось, що вони ще не спали, і Віктуар повідомила мене, що вона запросила до вечері двох приятельок, вони в неї засиділися, словом, усе те, про що ми з нею заздалегідь умовились. Я подякувала їм усім і звеліла іти спати, пославши, проте, одного з них привести негайно лікаря. Я вирішила, що маю підстави побоюватися наслідків свого смертельного переляку, і до того ж це був вірний спосіб дати новині гучного і широкого розголосу.
Лікар з’явився, дуже поспівчував мені і прописав відпочинок. Я до того ж звеліла Віктуар із самісінького ранку пліткувати про те, що сталося, по сусідству.
Усе так чудово вдалося, що ще до полудня, як тільки почався день, моя набожна сусідка вже сиділа біля мого узголів’я, щоб дізнатися всю правду щодо цієї пригоди й усі її подробиці. Дуже довго була я вимушена бідкатися разом із нею з приводу зіпсованості нашого століття. Через хвилину мені принесли записку від маршальші, яку я додаю до цього листа. Насамкінець, близько п’ятої години, на мій великий подив, з’явився М***.[54] За його словами, він приїхав вибачитися за те, що офіцер, який служить під його начальством, наважився так образити мене. Він дізнався про це тільки на обіді у маршальші й негайно ж послав Превану наказ перебувати під арештом. Я почала просити його про помилування, але мені було в цьому відмовлено. Тоді я вирішила, що як співучасниця сама мушу накласти на себе покарання і хоч би перебувати в суворому ув’язненні. Я звеліла нікого не приймати і всім говорити, що хвора.
Цим довгим листом ви якраз і маєте завдячувати моїй самотності. Я напишу також пані де Воланж. Вона, звичайно, прочитає мого листа вголос, і ви познайомитеся з цією історією в тому вигляді, в якому її слід розповідати.
Забула сказати вам, що Бельрош вважає себе теж ображеним і будь-що-будь хоче битися з Преваном. Бідолаха! На щастя, в мене буде час заспокоїти його гарячу голову. Поки що ж я дам відпочинок своїй голові, втомленій від писання. Прощавайте, віконте.
Із замку ***, 25 вересня 17…, увечері.
Лист 86
Від маршальші де *** до маркізи де Мертей
(Записка, вкладена в попередній лист)
Боже, що я чую, дорога маркізо? Чи можливо, щоб цей маленький Преван учинив так мерзотно, та ще відносно вас? На що тільки не доводиться наражатися! Навіть у себе в домі не можна почуватися в безпеці. Воістину, такі події можуть примирити зі старістю! Але з чим я ніколи не примирюся, так це з одним: я сама до деякої міри стала винуватицею того, що ви почали приймати це чудовисько. Обіцяю вам, якщо все те, що про нього кажуть, – правда, він не переступить більше порога мого дому. І так мають учинити з ним усі порядні люди, якщо вони захочуть учинити, як годиться.
Мені передавали, що ви дуже погано почуваєтесь, і я вкрай стурбована станом вашого здоров’я. Прошу вас, дайте про себе дорогу для мене звісточку або пришліть кого-небудь із ваших служниць, якщо самі ви не в змозі будете написати… Я прошу у вас тільки одного слова, щоб мені бути спокійною. Я б сама приїхала до вас нині вранці, коли б не мої ванни, яких лікар не дозволяє мені переривати, і, крім того, сьогодні вдень доведеться поїхати до Версаля все в тій же справі мого племінника.
Прощавайте, дорога маркізо, вірте в мою вічну і щиру дружбу.
