Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Якщо ви й надалі будете так само добрі та ласкаві, як були дотепер, у вас завжди знайдеться можливість передати мені листа. Навіть у тому, що стосується останнього листа, все обійшлося б дуже вдало, якби ви, на нещастя, не відвернулися в найбільш слушний момент. Я чудово розумію, що ви не можете, як я, думати тільки про це, але я вважаю за краще озброїтися терпінням, аніж так ризикувати. Я переконана, що пан Дансені сказав би те ж саме: адже щоразу, коли він хотів чого-небудь, що мені було дуже важко, він завжди погоджувався, щоб ми цього не робили.
Разом із цим листом, добродію, я передам вам вашого листа, листа від пана Дансені та ваш ключ. Це анітрохи не применшує моєї вдячності за вашу доброту, і я прошу вас не позбавляти мене її і надалі. Адже дійсно я дуже нещасна, а без вас була б іще нещаснішою. Але врешті-решт, це ж моя мати, і треба набратися терпіння. Аби тільки пан Дансені любив мене, як і раніше, і ви не кидали б мене напризволяще, і можливо, ще настануть кращі часи.
Залишаюся, добродію, щиро до вас прихильна…
З ***, 26 вересня 17…
Лист 89
Від віконта де Вальмона до кавалера Дансені
Якщо справи ваші посуваються не завжди так швидко, як вам хотілося б, друже мій, то не на мене лише слід вам нарікати. Тут мені доводиться долати немало перешкод. І справа не лише в пильності й суворості пані де Воланж. Ваша юна подруга теж чинить мені перешкоди. Чи то через холодність, чи то з боязкості, але вона не завжди робить те, що я їй раджу, а тим часом я, по-моєму, вже, напевно, краще за неї знаю, що потрібно робити. Я знайшов простий, зручний і вірний спосіб передавати їй ваші листи і навіть полегшити згодом бажані вам побачення. Проте я не зміг переконати її скористатися ним. Мені це тим прикріше, що я не бачу іншого способу зблизити вас із нею й навіть постійно побоююсь, аби і в справі з вашим листуванням ми не спіймались усі троє. Ви, звичайно, розумієте, що я не хочу і сам наразитися на цю небезпеку, і вас обох піддати їй.
Я був би, одначе, вкрай засмучений, якби брак довіри з боку вашої маленької подруги перешкодив мені бути вам корисним. Можливо, ви добре зробили б, якби написали їй про це. Подумайте, як вам учинити.
Тільки вам самому й вирішувати: адже недостатньо служити друзям, потрібно служити їм на їх лад. Це могло б також дати вам можливість переконатися в її почуттях до вас, бо жінка, яка бажає зберегти свою волю, любить не так сильно, як запевняє.
Не те щоб я сумнівався в постійності вашої коханої. Але вона ще дуже юна і до смерті боїться своєї матінки, яка, як ви знаєте, тільки те й робить, що прагне вам зашкодити. І, можливо, було б навіть небезпечно занадто довго не звертати її увагу на вашу особу. Нехай, одначе, те, що я вам говорю, не вселяє вам якихось надмірних побоювань. По суті, у мене немає приводів для недовіри. Це лише вияв моєї дружньої обачності.
Я закінчую свій лист, оскільки у мене є і деякі особисті справи. Я не настільки просунувся, як ви, але люблю так само сильно, і це мене втішає. А якби я і не домігся успіху для себе, але виявився б корисним вам, то вважав би, що не згаяв часу марно. Прощавайте, друже мій.
Замок ***, 26 вересня 17…
Лист 90
Від президентші де Турвель до віконта де Вальмона
Я дуже хочу, добродію, щоб цей лист вас не засмутив. Якщо ж ви все ж таки будете засмучені, то нехай ваш біль пом’якшить той, який відчуваю я, коли пишу. Тепер ви, напевно, знаєте мене достатньо і можете бути цілком певні, що в мене немає ніякого бажання завдати вам страждань. Але і ви, звичайно, ви теж не захотіли б доводити мене до безвихідного відчаю. В ім’я ніжної дружби, яку я вам обіцяла, в ім’я навіть тих, можливо, більш палких, але вже, напевно, не щиріших почуттів, які ви маєте до мене, заклинаю вас, перестаньмо бачитися. Від’їжджайте, а доки ви перебуваєте тут, уникаймо цих небезпечних розмов наодинці, коли на мене находить незрозуміла мана, і, не в змозі висловити вам усе, що хотіла б, я ввесь час слухаю те, чого не мусила б слухати. І вчора ще, коли ви підійшли до мене в парку, я хотіла тільки одного – сказати вам те, що зараз пишу. А що я робила? Слухала про вашу любов… вашу любов, на яку не мушу відповідати! Ах, благаю вас, залиште мене.
Не бійтеся, що моя відсутність змінить коли-небудь мої почуття до вас: як могла б я запанувати над ними, якщо в мене не вистачає навіть мужності боротися? Ви бачите, я вам усе говорю. Я менше побоююся признатись у своїй слабкості, ніж поступитись їй; але, втративши владу над своїми почуттями, я збережу її над вчинками. Так, я збережу її, таке моє тверде рішення, збережу, навіть якби для цього треба було пожертвувати життям.
Та ба! Нещодавно ще я була впевнена, що мені не доведеться вести таку боротьбу. Я раділа цьому, я, можливо, навіть занадто тішилася цією думкою. Небо покарало, жорстоко покарало цю гординю. Але, повне милосердя, воно, навіть уражаючи нас, попереджає про безодню, в яку ми можемо впасти. І я була б подвійно винна, якби продовжувала стояти на своєму в нерозсудливості, добре знаючи, що сил у мене залишається мало.
Сотні разів ви твердили мені, що не хотіли б щастя, купленого ціною моїх сліз. Ах, не говоритимемо вже про щастя, дайте мені знову знайти хоч трохи спокою.
Хіба, задовольнивши моє прохання, ви не придбали б нових владних прав на моє серце? І в цих правах, які ґрунтуються на доброчесності, я не відмовляла б вам. Як би раділа я своїй вдячності!
