Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Вечеряти єпископ не пішов. Руку мені, отже, запропонував Преван, який, природно, опинився й за столом поряд зі мною. Треба визнати за ним справедливість, він із великим мистецтвом підтримував нашу з ним приватну розмову, удаючи в той же час, ніби зайнятий лише загальною бесідою і до того ж бере в ній головну участь. За десертом зайшла мова про нову п’єсу, яку мали давати в найближчий понеділок у Французькому театрі. Я висловила деякий жаль, що у мене там немає ложі. Він запропонував мені свою, від чого я, як годиться, спершу відмовилася. На це він досить забавно відповів, що я його не зрозуміла, що він не пожертвував би своєю ложею особі малознайомій, а тільки хотів попередити мене, що її матиме в розпорядженні маршальша. Вона прихильно прийняла цей жарт, і я погодилася.

Коли всі знову піднялись у вітальню, він, як ви самі розумієте, попросив і для себе місце в ложі. Маршальша, яка завжди дуже добра до нього, обіцяла допустити його, якщо він буде розумником. Він ухопився за ці слова і завів одну з тих двозначних бесід, за блискучу здатність до яких ви його так хвалили. Дійсно, примостившись біля її колін, як слухняний хлопчик, за його власним висловом – для того, щоб запитувати в неї поради і благати про напучування, – він наговорив купу втішних речей, не позбавлених і ніжності; мені неважко було прийняти їх на свій рахунок. Оскільки після вечері дехто перестав брати участь у грі, розмова стала більш загальною та менш для нас цікавою. Зате очі наші говорили дуже красномовно. Я кажу – наші очі, але мала б сказати – його, бо мої виявляли тільки одне – здивування. Мабуть, він гадав, що я дивувалася з нього та поглинута була виключно справленим на мене надзвичайним враженням. Здається, він залишився цілком задоволений. Я була не менш задоволена.

Наступного понеділка я, як і було обумовлено, вирушила до Французького театру. Хоча ви й захоплюєтеся літературою, я нічого не можу сказати вам про виставу, крім того, що у Превана надзвичайне мистецтво улещувати і що п’єса провалилась. Ось усе, про що я дізналася в театрі. Мені шкода було, що цей вечір, який мені так сподобався, добігає кінця, і, щоб подовжити його, запропонувала маршальші повечеряти у мене, що дало мені можливість запропонувати те ж саме ласкавому підлесникові, який попросив тільки дати йому час з’їздити до графині де П[49] і звільнитися від обіцянки бути у них. Коли він вимовив це ім’я, мене знову охопив гнів. Я відразу зміркувала, що він почне свої освідчення, та пригадала ваші мудрі поради й дала собі слово… продовжувати пригоду в цілковитій упевненості, що вилікую його від цієї небезпечної нескромності.

У товаристві, що зібралось у мене, цього вечора нечисленному, він був чужим і мав виявляти мені звичайні знаки уваги. Тому, коли пішли вечеряти, він запропонував мені руку. Приймаючи її, я мала підступність постаратися, щоб моя рука злегка здригнулась, і йти поряд із ним, опустивши очі та глибоко зітхаючи. Я напустила на себе такий вигляд, ніби передчуваю свою поразку і побоююся переможця. Він це добре помітив, зрадник, і негайно ж змінив тон і манеру себе тримати. Він був люб’язним, а тепер став ніжним. Не в тому річ, що розмови наші надто помітно змінилися – в цих обставинах це було б неможливо, – але погляд його, зробившись менш жвавим, став пестливішим, голос набув м’якості, посмішка з проникливої перетворилася на задоволену. Зрештою, і в розмовах його вогонь кепкування, дотепність поступилися місцем чутливості. Скажіть мені, чи можна було діяти краще?

Я зі свого боку поринула в задумливість, і притому настільки, що оточення це помітило. Коли ж мені в цьому докорили, я мала спритність захищатися досить незручно й кинути на Превана погляд швидкий, але боязкий і розгублений – так, аби він подумав, що боюсь я тільки одного: як би він не розгадав причину мого зніяковіння.

Після вечері, скориставшись тим, що добра маршальша почала розповідати одну зі своїх вічних історій, я влаштувалася на оттомані в недбалій позі, властивій ніжній мрійливості. Я нічого не мала проти того, щоб Преван побачив мене в такому стані, й він дійсно удостоїв мене особливою увагою. Ви самі розумієте, що боязкі мої погляди не наважувалися зустрічатись із очима мого переможця. Але коли я звернула їх до нього покірливішим чином, вони незабаром відкрили мені, що я домоглася враження, яке хотіла справити. Залишалося ще переконати його, що і я поділяю це враження. Тому, коли маршальша оголосила, що збирається від’їжджати, я вигукнула м’яким і ніжним голоском: «Ах, боже, мені було тут так добре!». Все ж я підвелась, але, перш ніж розлучитися з нею, запитала про її плани на найближчі дні, щоб мати привід поговорити про мої й оповістити кого слід, що післязавтра буду вдома. На цьому всі розійшлися.

Тут я почала роздумувати. Я не сумнівалася в тому, що Преван обов’язково скористається побаченням, яке я йому ніби як призначила, що він з’явиться досить рано, аби застати мене саму, і що напад буде енергійним. Але я була також упевнена, що завдяки моїй репутації він не поводитиметься з тією легковажністю, яку людина хоч трохи вихована дозволяє собі лише з шукачками пригод і жінками абсолютно недосвідченими, та успіх здавався мені забезпеченим, якщо він вимовить слово «любов» і особливо якщо він почне домагатися, щоб його вимовила я.

Як зручно мати справу з вами, себто людьми, в яких твердо вироблені правила поведінки! Іноді який-небудь навіжений прихильник то збентежить своєю боязкістю, то викличе збентеження своїм бурхливим запалом – це ж своєрідна лихоманка з ознобом, жаром, що має іноді й інші симптоми. Але ваші розмірені кроки так легко вгадати! Появу, манеру триматися, тон, розмови – я все знала ще напередодні. Тому не передаватиму вам нашої бесіди – ви її легко відтворите. Зауважте лише, що, зображуючи опір, я допомагала йому щосили: розгублювалася, щоб він міг розговоритися, наводила жалюгідні аргументи, щоб їх було легко спростувати, виявляла страх і підозріливість, аби чути безупинні запевнення. А незмінний його приспів: «Я прошу у вас тільки одного слова», і моє мовчання, яке ніби примушувало його вичікувати лише для того, щоб він сильніше відчув бажання, і протягом усього цього – рука моя, яку він сто разів хапав і яку я стільки ж разів