Марія Стюарт - Стефан Цвейг

може, вдавши кохання до того, хто не прагне нічого іншого, крім її кохання, виманити недовірливого на шлях згуби. Тільки вона, і тільки вона одна з-поміж усіх людей на землі має змогу вдатися до такого страхітливого ошукан­ства. А оскільки Марія Стюарт — теж не господиня власної волі, а кориться кожному велінню свого владного господаря, Босвеллу досить лише наказати, і неймовірне, або радше те, чому відмовляються вірити чуття, сталося: 22 січня Марія Стюарт, що вже багато тижнів наполохано уникала будь-якого перебування разом із Дарнлі, їде в Ґлазґо, начебто щоб провідати хворого чоловіка, а насправді щоб із наказу Босвелла виманити його в місто Единбурґ, де бідолаху вже чекає нетерпляче смерть із наточеним кинджалом. Розділ 12. Шлях до вбивства
22 січня — 9 лютого 1567 року

Тепер починається найпохмуріша строфа в баладі про Ма­рію Стюарт. Ця поїздка в Ґлазґо, звідки вона привезла свого ще хворого чоловіка, щоб він став жертвою вбивчої змови, — найсуперечливіша дія всього її життя. Завжди неодмінно по­стає запитання: чи справді Марія Стюарт була постаттю з роду Атрідів, чи була вона Клітемнестрою, що з лицемірною турботою готувала Агамемнону, чоловікові, який повернувся додому, теплу постіль, тоді як Егіст, убивця і коханець, уже стоїть у затінку з нагостреною сокирою? Чи була вона ще однією леді Макбет, що з лагідними та влесливими словами супроводить короля Дункана до ліжка, де його вб’є Макбет; чи була вона однією з тих демонічних злочинниць, що їх крайня пристрасть часто формує саме з найсміливіших і найвідданіших жінок? А чи була просто безвільним створінням брутального сутенера Босвелла й діяла неусвідомлено в трансі даного їй нездоланного наказу, була легковірно-слухняною маріонеткою, що не знала про всі готування до страхітливої події? Чуття спершу несамохіть відмовляються вважати, що там справді існував злочинний намір, відмовляються звинувачувати досі по-людському чутливу жінку в тому, що вона знала про вбивство і допомагала скоїти його. Замість такої інтерпретації поїздки в Ґлазґо завжди і завжди щоразу намагаються знайти якусь ін­шу, по-людському лагіднішу. Знову і знову відкладають убік свідчення та документи, які звинувачують Марію Стюарт, як невірогідні, й перевіряють зі щирим прагненням переконатися в невинності всі інтерпретації, які виправдовують Марію Стюарт, інтерпретації, що їх знайшли або вигадали її захис­ники. Але марно! Всі аргументи адвокатів, хоч як палко ми хочемо вірити їм, не мають переконливої сили: ланка цього скоєного вчинку безшовно припасовується до ланцюга подій, натомість кожне виправдна інтерпретація, тільки-но по-справж­ньому взятися за неї, розсипається в руках.

Адже як можна припускати, ніби сповнена любові турбота пригнала Марію Стюарт до ліжка хворого Дарнлі, щоб витягти його з безпечного притулку і вдома краще піклуватися про нього? Подружжя вже кілька місяців живе немов порізно. Дарнлі всякчас проганяють, щоб його не було в присутності Марії Стюарт, і, хоч як він з усім смиренням благає знову мати змогу поділяти її ліжко як чоловік, йому гостро відмовляють у подружніх правах. Іспанський, англійський і французький посли давно вже пишуть у своїх повідомленнях про відчуження як про незмінний очевидний факт; лорди відверто пропонували розлучення і навіть обдумували потай насильну форму звільнення від шлюбу. Дарнлі і Марія Стюарт живуть у такій байдужості одне до одного, що навіть звістка про небезпечну для життя хворобу Марії Стюарт у Джедбурґу аж ніяк не спонукала ніжного чоловіка поквапитись і провідати вмирущу, для якої вже подбали про останні святі дари. Навіть із найбільшою лупою в цьому шлюбі годі помітити бодай найтоншу нитку любові, бодай один атом ніжності, тому припущення, ніби приводом для тієї поїздки Марії Стюарт було сповнене любові піклування, невірогідне.

Але — і це останній аргумент тих, хто прагне захищати її à tout prix, за всяку ціну — можливо, Марія Стюарт саме цією поїздкою хотіла покласти край прикрій родинній незлагоді? Може, вона, зрештою, поїхала до ліжка хворого тільки на те, щоб примиритися з ним? Але, на жаль, навіть це останнє припущення на користь прихильного тлумачення спростовує один її власноруч написаний документ. За день до від’їзду в Ґлазґо необережна жінка — Марія Стюарт ніколи не думала, що її листи свідчитимуть перед потомками проти неї — в листі до архієпископа Бітона писала про Дарнлі обурливі, сповнені ненависті слова: «Що стосується короля, нашого чоловіка, то знає Господь, як ми завжди ставилися до нього, і не менш відомі Господові і світу його витівки та несправедливі вчинки щодо нас; усі наші піддані бачили їх, і я не сумніваюся, що в своєму серці вони засуджують його за них». Невже так промовляє щирий голос примирення? Невже це думки жінки, яка любить і, сповнена турботи, квапиться до хворого чоловіка? І друга неспростовно обвинувальна обставина: Марія Стюарт рушила в ту подорож не просто з дум­кою провідати Дарнлі, а потім повернутися додому, а з рі­шучим наміром одразу привезти його в Единбурґ: тут теж трохи забагато турботи, щоб вона видавалася щирою і переконливою! Адже хіба це не глум над усіма законами медицини і розуму, коли хворого на віспу, що страждає від гарячки, чиє обличчя — суцільний набряк, серед найлютішої зими, в січні, витягають із ліжка і везуть два дні на відкритому возі? Але Марія Стюарт заздалегідь узяла з собою драбинчастий віз, щоб відібрати в Дарнлі будь-яку можливість заперечити і якомога швидше доправити його до Единбурґа, де вже ви­зріла змова про його вбивство.

Але, можливо, Марія Стюарт не знала, — ми завжди ступаємо крок назустріч захисникам Марії Стюарт, бо ж яка відповідальність: несправедливо звинуватити людину в убив­стві! — можливо, вона ні сном, ні духом не знала про ту змову? На лихо, навіть у цьому аспекті лист Арчибальда Дуґласа, адресований їй самій, не полишає жодного сумніву. Адже Ар­чибальд Дуґлас, один із головних змовників, навіть особисто зустрівся з Марією Стюарт під час тієї трагічної подорожі в Ґлазґо, щоб почути її відверту згоду зі змовою про вбивство. Навіть якщо вона тоді відмовилась і не дала ніякої згоди, як дружина, знаючи, що відбуваються такі маневри, могла промовчати про цю пропозицію? Як могла не попередити Дарнлі? І як могла, незважаючи на певну переконаність, що проти нього щось задумують, намовити його