Марія Стюарт - Стефан Цвейг

">[20]. Мейтленд теж помічає розвіяність та пригніченість Марії Стюарт, але, також не знаючи про справжню причину, думає, що, «мабуть, ці похмурі думки та невдоволення — наслідок її стосунків із королем». Лише через кілька днів ко­ролева несамовито мчить до Босвелла, її супроводять лорд Морей і кілька дворян. Марія Стюарт сидить дві години коло ліжка пораненого, а потім у не менш шаленому темпі повертається, щоб у цій нестямній гонитві притлумити внутрішній неспокій. Але тіло тепер, підточене пристрастю, яка палала всередині, знесилюється. Коли Марію Стюарт знімають із сідла, вона безсило падає і лежить дві години. Потім починається гарячка, типова нервова гарячка, Марія Стюарт закутується й марить. Згодом її тіло зненацька ціпеніє, вона вже не бачить і не відчуває, дворяни й лікарі безпорадно стоять навколо недужої, що тане від загадкової хвороби. Вже розіслали навсібіч посланців, щоб приїхав король, прибув єпископ і про всяк випадок міг дати їй останнє причастя. Вісім днів Марія Стюарт перебуває між життям і смертю. Здається, ніби потаємне бажання вже не жити одним страхітливим вибухом розірвало її нерви, знищило силу. А втім, — і ця обставина з клінічною виразністю свідчить, що знесилення було суто психічним, типово істеричним, — тільки-но на драбинчастому возі привезли Босвелла, що вже одужував, Марія Стюарт одразу почувається краще, і — знову диво — через два тижні начебто вмируща знову сидить у сідлі. З глибин душі прийшла небезпека, і та, кому вона загрожувала, в душі й подолала її.

Але, одужавши фізично, королева в наступні тижні все-таки й далі приголомшена і мов не своя. Навіть найчужіші люди помічають, що вона стала «іншою». Щось у рисах Марії Стюарт, у її єстві змінилося надовго, звичайні невимушеність і впевненість наче спали з неї. Вона ходить, живе і діє мов людина, яка перебуває під великим тиском. Марія Стюарт замикається у своїй кімнаті, і крізь двері служниці чують, як вона хлипає і стогне. Загалом сповнена довіри, цього разу вона вже нікому не звіряється. Її вуста запечатані, ніхто не здогадується про страхітливу таємницю, яку вона носить день і ніч і яка мало-помалу чавить їй душу.

Адже в цій пристрасті є щось страхітливе, те, що надає їй водночас і величі, і моторошності, щось нездоланно страхітливе, тож королева від першої миті знає, що її любовний вибір злочинний і абсолютно безвихідний. Прикрим, напевне, було прокидання вже після перших обіймів, то була мить, як у Трістана, коли коханці, отруєні любовним трунком, по­збуваються сп’яніння і обоє згадують, що не живуть самі в нескінченності свого почуття, а пов’язані зі світом, з обо­в’язком і правом. Прикре прокидання, коли вони знову отямились і побачили в яскравому світлі, якому засліпленню піддалися. Адже вона, що віддалася, — все-таки дружина іншого чоловіка, а він, кому вона віддалася, — чоловік іншої жінки. Це перелюб, подвійний перелюб, який вони скоїли в шаленстві своїх почуттів, а скільки ж днів минуло, чотирна­дцять, двадцять чи тридцять, відколи вона сама, Марія Стюарт, як королева Шотландії врочисто видала й підписала едикт, що перелюб та будь-яку іншу форму недозволених насолод у її країні каратимуть смертю. Цю пристрасть ще від першої миті затавровано як злочинну, вона, якщо хоче тривати, мо­же утверджуватись та існувати тільки завдяки щоразу новим злочинам. Щоб мати змогу поєднатися навіки, обоє мають спершу, вдавшись до сили, позбутися хто чоловіка, хто дружини. Це грішне кохання здатне породити тільки отруєний плід, і Марія Стюарт із моторошною виразністю знає з першої години, що відтепер для неї вже немає ні спокою, ні порятунку. Але саме в такі розпачливі миті в Марії Стюарт прокидається остання відвага спробувати навіть щось безглуздо-марне і кинути виклик долі. Вона не ухилятиметься боязливо, не ховатиметься й не шукатиме притулку, а йтиме з піднятою головою шляхом аж до кінця, аж до прірви. Нехай вона втратить усе, — її щастя полягає в муці, що задля нього вона пожертвувала всім.

Entre ses mains, et en son plain pouvoir,  Je mets mon fils, mon honneur, et ma vie,  Mon pais, mes subjets, mon ame assubjettie  Est tout à luy, et n’ai autre vouloir  Pour mon objet, que sans le decevoir  Suivre je veux, malgré toute l’envie  Qu’issir en peut. У його руки, владу даю я без вагань,  Я сина, честь, життя прийдешні дні,  Свою країну, люд і душу у ярмі, —  Усе йому, не маю інших я бажань,  А тільки йти за ним, щоб він розчарувань,  Не знав ніколи, хоч які страшні  Події статись можуть.

«Хоч які страшні події статись можуть», Марія Стюарт наважиться на шлях у безвихідь. Задля Босвелла вона цілком утратила себе, тіло, душу і долю, але ця безмірно закохана тільки одного боїться ще дужче на землі: втратити його.

Але найстрахітливіше в цьому страхітливому, найтяжча мука в цій муці ще чекає Марію Стюарт попереду. Адже в усій своїй глупоті вона надто прозірлива, щоб не помітити невдовзі, що вона й цього разу знову марнує себе, що чоловік, перед яким палають усі її почуття, аж ніяк не кохає її щиро. Босвелл узяв її, як і багато інших жінок: чуттєво, швидко і брутально. І готовий покинути її не менш байдуже, ніж спроваджував усіх інших жінок після першого охолодження почуттів. Для нього той акт