Марія Стюарт - Стефан Цвейг

Босвелл, безперечно, подбав і про згоду лордів, принаймні мовчазну. Він знає, що вони всі єдині в ненависті до незручного і нестерпного юнака, який зрадив їх усіх, і для них не може статися чогось кращого, якщо його якнайшвидше приберуть якимсь способом із Шотландії. Босвелл сам був присутнім на дивній нараді, яка відбулася в листопаді в замку Крейґміллар у присутності Марії Стюарт і на якій немов прихованими костями грали в долю Дарнлі. Найвищі достойники держави — Морей, Мейтленд, Арґайл, Гантлі і Босвелл — тоді об’єдналися й запропонували королеві не­звичайну оборудку: якби вона надумала повернути в країну вигнаних дворян — убивць Ріцціо Мортона, Ліндсея і Рутвена, — вони б зі свого боку зобов’язалися звільнити її від Дарнлі. Перед самою королевою спершу говорили тільки про законну форму «to make her quit of him”, «позбутися його», тобто про розлучення. Але Марія Стюарт ставить умову: це позбавлення має відбутися у формі, яка, з одного боку, законна, а з другого — не створить ніяких упереджень проти її сина. Відповідь Мейтленда на цю вимогу надто вже туманна, він сказав, що форму і спосіб виконання королева має полишити їм, а вони вже подбають про справу так, щоб її син не зазнав ніякої шкоди, та й Морей, що як протестант був трохи делікатний (“scrupulous”) у цьому питанні, «дивився б крізь пальці». Дивна заява, така дивна, що Марія Стюарт ще раз наголосила, що не слід робити нічого, що «могло б стати тягарем для її честі або сумління». За цими темними словами ховається — і Босвелл був би останній, хто б не помітив — темне значення. Ясно тільки одне: ще тоді всі — Марія Стюарт, Морей, Мейтленд, Босвелл, головні актори трагедії — були єдині в намірі прибрати Дарнлі, і тільки не дійшли зго­ди, як найкраще вбити його: добротою, спритністю чи силою.

Босвелл як найбільш нетерплячий і сміливий обстоює силу. Він не може і не хоче чекати, бо йому, на відміну від решти, йдеться не тільки про усунення набридливого юнака, а й про успадкування від нього корони і держави. Поки інші лише бажають і чекають, він має діяти рішуче; здається, ніби він потай уже заздалегідь шукав поміж лордів спільників та помічників. Але тут історичний ліхтар знову світить тьмяно, готування до злочину завжди відбуваються в пітьмі або су­тінках. Ми ніколи не дізнаємось, скільки лордів і які саме були втаємничені в його наміри і хто з них справді допомагав або потурав йому. Морей, здається, знав про злочин, але не брав участі в ньому, Мейтленд був необережніший. Натомість надійним джерелом є слова Мортона, які він мовив на своєму смертному одрі. Він перший повернувся з вигнання й повнився до Дарнлі, що зрадив його, смертельної ненависті; назустріч йому виїхав Босвелл і відверто запропонував разом убити Дарнлі. Але Мортон після останньої пригоди, коли товариші кинули його напризволяще, став обережний. Він вагається давати згоду і вимагає запоруки. Спершу запитує, чи королева дала згоду на вбивство. Босвелл, навіть не завагавшись, підтверджує, щоб підохотити. Проте Мортон після вбивства Ріцціо знає, як швидко post festum, після події, спростовують усні угоди, і тому вимагає, перше ніж зобо­в’язатися, письмову згоду королеви, написану чорним по білому. Він хоче мати згідно з добрим шотландським звичаєм справжній bond, який у разі прикрих наслідків можна показати, щоб зняти з себе звинувачення. Босвелл і це пообіцяв йому. Але, зрозуміла річ, він ніколи не може принести той bond, бо майбутній шлюб можливий тільки тоді, коли Марія Стюарт цілковито перебуватиме на задньому плані і зможе вдавати, ніби подія «приголомшила» її.

Отож завдання знову припадає Босвеллу, найбільш нетерплячому і сміливому, і він досить рішучий, щоб самому виконати його. Але все-таки з двозначності, з якою Мортон, Морей і Мейтленд сприйняли його план, одразу відчув, що з боку лордів не слід сподіватися ніякого відкритого опору. Якщо не печаттю і листом, то сповненим розуміння мовчанням і дружнім стоянням осторонь вони дали свою згоду. Відколи Марія Стюарт, Босвелл і лорди дійшли однієї думки, Дарнлі вже ходить у савані на своєму живому тілі.

Тепер усе майже готове. Босвелл уже порозумівся з деякими своїми найнадійнішими поплічниками, під час таємної розмови визначили місце і спосіб убивства. Але для пожерт­ви бракує одного: жертви. Адже Дарнлі, хоч який дурний, певне, туманно здогадувався, що чекає його. Ще кілька тижнів тому він відмовлявся заходити в Голіруд, поки там перебували озброєні лорди; так само і в замку Стерлінґ він уже не почувається в безпеці, відколи вбивці Ріцціо, яких він кинув напризволяще, знову повернулися в країну завдяки неоднозначному едикту Марії Стюарт про помилування. Несхитний супроти всіх запрошень і приманювань, він сидить у Ґлазґо. Там живе його батько, граф Леннокс, там його віддані люди, міцний надійний дім, а про випадок небезпеки, раптом наскочать злісні вороги, в гавані стоїть корабель, на якому можна втекти. А доля, немов прагнучи захистити його в небезпечну мить, ще й послала йому в перші дні січня віспу, а отже, й бажаний привід цілими тижнями лишатися в Ґлазґо, в своєму надійному притулку і порту.

Та хвороба несподівано перекреслила вже досить докладно розроблені плани Босвелла, що нетерпляче чекає в Единбурґу на жертву. З причини, якої ми не знаємо і про яку можна тільки здогадуватись, Босвелл мусив поквапитися зі своїм завданням: може, його підганяло нетерпіння схопитися за корону, може, він цілком слушно боявся, що змову з таким великим числом ненадійних спільників можуть із плином часу виказати, а може, його інтимні стосунки з Марією Стюарт вже почали лишати якийсь слід, — в усякому разі, він уже не хотів чекати довше. Але як хворого й недовірливого виманити на місце вбивства? Як витягти його з ліжка і замурованого дому? Прилюдне запрошення насторожило б Дарнлі, крім того, ані Морей, ані Мейтленд, ані будь-хто інший при шотландському дворі не перебував у досить близьких людських стосунках із гнаним і ненависним, щоб мати змогу спонукати його повернутися добровільно. Тільки одна жінка, одна-однісінька має владу над тим легкодухом. Двічі їй уже щастило зробити покірним своїй волі цього бідолаху, підпорядкованого їй тілом і душею; Марія Стюарт, тільки вона, мабуть,