Марія Стюарт - Стефан Цвейг

Ми нараз бачимо всю ситуацію. Марія Стюарт вже не один тиждень проводила дедалі більше часу з Босвеллом; він як перший радник держави, як командувач війська супроводив її в подорожах та прогулянках від замку до замку. Але жодної миті не бачила в тому молодому шлюбному чоловікові, якому сама недавно обрала гарну молоду аристократку і в якого була присутня на весіллі, залицяльника; завдяки тому шлюбові вона, безперечно, почувалася вдвічі захищеною і недоторканною для свого вірного васала. Вона простодушно могла їздити з Босвеллом, без ніяких сумнівів перебувати з ним на самоті. Але властиве Марії Стюарт необережне й довірливе чуття безпеки, ця найцінніша риса її характеру, завжди було небезпечним для неї. Можна, мабуть, уявляти собі таку сцену: Марія Стюарт інколи дозволяла собі з Босвеллом ту недбалу довірливість, ту жіночу кокетливу неуважність, що вже ставали згубними для неї в стосунках із Шастеляром і Ріцціо. Можливо, довго перебувала з ним сама в покоях, довірливо розмовляла, коли цього вимагала обережність, жартувала, грала, сміялася з ним. Але Босвелл — не Шастеляр, той романтичний грець на лютні й трубадур, і не Ріцціо, той вискочень-підлабузник, Босвелл — чоловік із гарячими чуттями і твердими м’язами, людина поривів та інстинктів, що не відсахнеться перед жодним зухвальством. Такому чоловікові не можна легковажно кидати виклик, не можна збуджувати його. Він жорстко бере, хапає жінку, що вже давно перебуває в хиткому й дратливому душевному стані, чиї чуття збуджені першою дурнуватою закоханістю, проте не заспокоєні. “Il se fait de ce corps possesseur”: він заскочив її зненацька або зґвалтував її. (Хто може визначити відмінність у такі миті, коли бажання і самозахист сп’яніло зливаються докупи?) Навряд чи можна сумніватися: з боку Босвелла той напад, звичайно, аж ніяк не був спланований наперед, аж ніяк не був реалізацією віддавна притлумленої ніжності, становив лише імпульсивний акт насолоди без ніякого душевного акценту, суто тілесний, суто фізичний акт насильства.

Проте його вплив на Марію Стюарт блискавично приголомшливий. Щось цілковито нове увірвалося, наче буря в її тихе життя: Босвелл зґвалтував не тільки її тіло, а й почуття. В обох чоловіках, п’ятнадцятирічному одруженому хлопчику Франциску II і безбородому Дарнлі, Марія Стюарт досі натрапляла тільки на напівчоловічі характери, на кволого і легкодухого. Для неї вже стало очевидним, що навіть у цій, найінтимнішій сфері вона завжди дарує, великодушно дає щастя, господиня і володарка, і ніколи не була жінкою, яка щось отримує, яку беруть, опановують. А в цьому брутальному акті насильства вона раптом — і її чуття сп’яніло заточуються від цієї несподіванки — зустріла справжнього чоловіка, нарешті такого, що розбив усю її жіночу силу, її сором, гордість, чуття безпеки; нарешті такого, що розкрив її власний і досі не усвідомлюваний гедонічний вулканічний світ. Ще до того, як Ма­рія Стюарт помітила небезпеку, до того, як спробувала чинити опір, вона вже переможена, міцна шкаралуща розбита і буйним потоком, усе пожираючи і спалюючи, тече внутрішній жар. Мабуть, першим почуттям Марії Стюарт під час того нападу був тільки гнів, тільки обурення, тільки люта, смертельна ненависть до солодкого вбивці її жіночої честі. Але одна з найглибших таємниць природи завжди полягає в тому, що полюси крайніх почуттів завжди мають контакт між собою. Як і шкіра, навряд чи здатна розрізнити крайній холод і крайнє тепло, як і мороз, що може пекти, наче вогонь, так і протилежні почуття інколи зненацька поєднуються. В душі жінки ненависть за одну мить може обернутись у кохання, а ображена гордість — у несамовиту покору, її тіло може гострим жаданням хотіти і схвалювати те, що лише секунду тому заперечувало з крайньою огидою. Хай там як, відтоді ця доти більш-менш розважлива жінка стоїть у вогні, горить і згорає дощенту у внутрішньому полум’ї. Всі опори, які доти підтримували її життя, — честь, гідність, пристойність, гордість, упев­неність у собі й розум — зламалися; одного разу повалена й кинута, вона прагне лише опускатися нижче і нижче, тільки знову падати і втрачати себе. Нова, невідома насолода опанувала жінку, і вона пожадливо та сп’яніло впивається нею аж до самознищення: Марія Стюарт смиренно цілує руку чоловіка, який знищив гордість її жіночості, і пізнає завдяки цьому новий екстаз остаточного самозречення.

Ця нова, нездоланна пристрасть незмірно могутніша за першу закоханість у Дарнлі. З Дарнлі Марія Стюарт лише відкрила і спробувала насолоду віддаватися і тільки тепер розкошує нею. З Дарнлі вона лише прагнула поділяти корону, владу і життя, натомість Босвеллові прагне дати не щось одне, не те або те, а все і геть усе, чим володіє на землі, прагне збідніти, щоб збагатити його, з насолодою принизитися, щоб піднести його. Пройнявшись таємничим захватом, Марія Стюарт відкидає геть усе, що зв’язує її та обмежує, щоб тільки його, Єдиного, схопити та утримувати. Вона знає, що друзі покинуть її, світ ганьбитиме і зневажатиме її, але саме це дарує їй замість розтоптаної гордості нову гордість, і вона натхненно повідомляє:

Pour luy depuis j’ay mesprise l’honneur,  Ce qui nous peust seul pourvoir de bonheur.  Por luy j’ay hazardé grandeur et conscience,  Pour luy tous mes parens j’ay quitté et amis,  Et tous autres respectz sont a part mis. Pour luy tous mes amis, j’estime moins que rien,  Et de mes ennemis je veux esperer bien.  J’ay hazardé pour luy nom et conscience,  Je veux pour luy au monde renoncer,  Je veux mourir pour le faire avancer. Я через