Купальниця - Галина Костянтинівна Вдовіченко
ве встигали їх реєструвати.
— Ваше прізвище? — запитала Кароліна невисоку щуплень-
ку жінку, що привіталась ледь чутним голосом. На обличчі жін-
ки не було жодної косметики, як у Кароліни. Можливо, вона
теж мала алергію на туш, а швидше, байдужа до таких речей.
Її волосся кольору тьмяної бронзи світилось на сонці золота-
вим німбом навкруж голови.
Жінка відповіла. Кароліна заходилася шукати в списку жур-
налістів літеру «П».
З-за спини випливла енергійна Оля-перша, відтіснила Каро-
ліну, хутенько поставила пташку в іншому списку і подала ру-
доволосій жінці полотняну торбу з програмою Форуму та яки-
мись брошурами.
— Ти що? — накинулись обидві Олі, коли руденька відійшла
від стійки. — Письменників не пізнаєш? Сказано ж було, вони
в окремому списку!
А чого вона мала їх пізнавати, тих письменників? Навіть їх-
ні прізвища їй ні про що не говорили. Вона запитувала в кож-
ного, де шукати їхні прізвища, у яких списках; перепитувала, якщо недочула, гамір стояв навколо. І всі чемно повторювали, лиш один сивочолий огрядний чоловік із таким щирим здиву-
ванням скинув на неї очі, сповнені докору, ніби він був її рід-
ним дідом, а вона його не впізнала.
Оля-перша та Оля-друга змушені були провести оператив-
ну перестановку сил на стенді. Оскільки Кароліна усміхалась
так, що кожен намагався підійти саме до неї, як до доброї зна-
йомої, тож довірили їй видачу інформаційних матеріалів, а са-
мі взялися ставити позначки в списках.
У тій клопотнечі не зауважили, що той огрядний сивочолий
чоловік вже дає поблизу інтерв’ю на камеру, багатозначно по-
хитуючи головою та роблячи артистичні паузи. А камера фік-
сує усе, в тому числі і задній план, де між трійкою дівчат на
стенді розігрується життєва сценка, зі щирими емоціями та
136
спонтанною реакцією. Оператор помітив, що позаду промов-
ця відбуваються набагато цікавіші речі, і додав картинці пер-
цю — зняв коментар літератора так, аби було видно і те, що ро-
биться за його спиною. Вийшла динамічна, побудована на
контрасті кінозамальовка. Кілька миттєвостей форуму, поєд-
нання заготовки та експромту, прогнозованості та несподіван-
ки. Фінал сюжету склався сам по собі. Одна з дівчат-волонте-
рок, повернулась до відвідувачів, поправила витонченим
жестом своє пишне волосся й усміхнулась — не комусь кон-
кретно, а всьому світу. І коментатор у цей момент замовк, за-
кінчив свою довгу, патетичну фразу. Глибокодумно позирав на
журналістку, що тримала перед ним мікрофон: наступне запи-
тання? Але та вже вдячно тріпонула хвостиком на потилиці
й зробила крок назад. Сяюча усмішка позаду літератора стала
чудовою крапкою до цього міні-сюжету.
Того дня і Кароліна, і Олег повернулися додому знесилені, переповнені враженнями. Олегу довелося увесь день наводи-
ти лад у паперах фірми. Там усе було настільки захаращено
й заплутано, що й за півроку годі було розібратися. Але влас-
ник фірми, приємний інтелігентний чоловік, попросив зро-
бити все якомога швидше, бажано — протягом місяця. І Олег
завзято вхопився за це завдання.
Чимала група волонтерів — понад тридцятеро — зібра-
лась наступного дня під університетською бібліотекою на
вулиці Драгоманова. Журі конкурсу «Краща книжка фору-
му» визначало переможців. Кароліна розкладала на столах
у читацькому залі видання, що брали участь у конкурсі, при-
нагідно розглядаючи інтер’єр бібліотеки, гвинтові мета-
леві сходи по кутах просторої зали, що вели до балконів по
всьому периметру. Дворівневий простір, вдосконалена вер-
сія її мрії.
— Щасливий, хто зміг пізнати причину речей! — озвався
якийсь мудрагель, перехопивши її погляд вгору. Вона здога-
далась: він переклав їй підписи до якоїсь із картин на стелі.
137
З латини. Вузьке обличчя, кущаві брови. Узяв кілька книжок, сів гортати.
Цей пан знову усміхається до неї — він входить до групи
експертів, що закріплена за Кароліною. Їх троє, це мале журі
перекладачів, її підопічні. Загалом членів великого журі —
майже сотня. У залі стоїть притлумлений гул, тут гамірно
й спекотно. Кароліна повертає перекручений бейджик на гру-
дях лицевим боком до людей. Її увесь час хтось смикає, про-
сить про щось, звертаючись на ім’я після миттєвого погляду
на бейджик. Вона допомагає експертам орієнтуватись серед
книжок-претендентів, хоча не розуміє, як можна дати собі ра-
ду із сотнями видань. Хороша зорова пам’ять стає їй у при-
годі. Навіть волонтерам підказує, у якій купці, на якому сто-
лі лежить потрібна книжка — аж поки геть усі книжки не
зриваються з місць, не перелітають на столи і, пошурхотівши
там сторінками, повертаються на інші місця, перетасував-
шись, переплутавшись, остаточно змінивши початковий по-
рядок, який так старанно наводили волонтери.
Вимога була така: оформити висновки свого малого журі,
переписати оцінки, порахувати загальні бали та занести до
звіту спецпропозиції. Кароліні піт над верхньою губою ви-
ступив. Вона старається, вона уникає називати вголос склад-
ні прізвища авторів та назви деяких книжок, бо не певна, що
правильно зробить наголос. Їй зовсім не хочеться ловити на
собі іронічні погляди колег-волонтерів, як вчора, або ще гір-
ше — членів журі, особливо цього з кущавими бровами.
Голова йшла обертом від надміру спілкування, зосередже-
ності та шуму, шлунок наполегливо нагадував про голод. Ка-
роліна пропустила спільний обід на третьому поверсі, бо в цей
час вносила в загальний список назви книжок, які обрав ко-
жен з її підопічних членів журі, і намагалась не зробити жод-
ної помилки. Усі ці люди навколо, їхні обличчя, очі, розмови, пристрасна цікавість, з якою вони робили свою справу, викли-
кали в ній симпатію і ще якесь бентежне відчуття, що поруч
138
існують незнані й далекі світи, до яких вона не має доступу, хо-
ча ключ десь поруч, на відстані витягнутої руки.
Підбили загальні підсумки роботи журі, і вона, нарешті, вийшла в місто, у тепле вересневе надвечір’я. На централь-
них вулицях та площах, у сквериках і парках, у кав’ярнях та
книгарнях — усюди, здавалося, тривав форум. Погляд вихо-
плював серед безладного сновигання юрби книжних людей,
хоча, можливо, вона помилково приписувала багатьом свої
сподівання. Вона не чекала від себе такої цікавості до тих, у чиїх наплічниках та торбах вгадувалися обриси книжок, хто
гортав сторінки за столиками вуличних кав’ярень, наблизив-
ши розгорнуту книжку впритул до короткозорих очей, або ж
навпаки, відсторонивши її на відстань витягнутої руки. А бу-
ли ще й інші прояви стосунків людей та книжок — байдужі
перегляди, уважне занурення, похапливе вишукування, при-
скіпливе роздивляння, задоволене притискання… На
