Купальниця - Галина Костянтинівна Вдовіченко
у повітря підніматись. Роберте, гриби! — хотіла гукнути, щоб
брат не проґавив, не погубив те, що назбирав. Але в неї чо-
мусь не вийшло гукнути, як ніби голос пропав. Лише диви-
лась, як гриби з прозорими крильцями розлітались. Бджоли.
Прокинулись від сонячного світла в очі, від гарячого тепла
променів на щоках. Зазбирались до Львова. Олегів зелений
«Міцубіші-Лансер» справив на сусідів неабияке враження.
У багатьох знайшлося діло на подвір’ї, коли в супроводі ма-
ми і тата з торбами, наповненими городиною, львівські гос-
ті вийшли до машини. П’яничка-сусід з першого поверху три-
мався за стовбур дерева, заточуючись, десь вже хильнув
зранку або від вчорашнього ще не відійшов. Сусідка з третьо-
го поверху вийшла зі своїм коромислом, багатоцільового при-
значення, з двома відрами на ньому та одним у руці. Коли вже
132
працював мотор, надійшов дядько Степан з подарунком, при-
ніс літровий слоїк, завитий у газету — квітковий мед нового
сезону.
2
Товариш Олега повернувся з Хорватії. Пожартували по теле-
фону, домовились про зустріч на завтра, на одинадцяту ран-
ку, після наради. Наступного дня Олег вийшов до машини
пружною ходою, щось наспівуючи. Кароліна спостерігала з ві-
кна кухні, як він, намагаючись не замастити рукав костюма, протирає лобове скло, і вперше зауважила ледь помітну ли-
сину на маківці, зворушливу незахищену місцинку на його ті-
лі. Мала б давно її зауважити, а побачила на відстані.
Чекала на нього, але не сподівалась, що повернеться так ра-
но, з сірим обличчям, розчавлений новиною: його інститут-
ський приятель, працедавець та вже майже шеф, помер від сер-
цевого нападу, на світанку того-таки дня, у власній квартирі
після повернення з відпочинку.
Востаннє Олег бачив свого товариша на зустрічі з однокурс-
никами кілька років тому, з того часу вони спілкувались теле-
фоном, і дуже рідко; близькими друзями ніколи не були, але ця
несподівана смерть глибоко вразила Олега.
Співзасновники фірми мали свої плани щодо майбутнього
бізнесу і послуг досвідченого юриста не потребували.
Того вечора він кохав її несамовито й жадібно, відчуваючи, як ніколи, неповторну цінність кожної хвилини, надто — біля
коханої жінки, від якої віяло силою весняного лісу. Бо таке жит-
тя: будуєш плани на завтра, жартуєш з товаришем, засинаєш, відчуваючи поруч шовковисте плече, певний цієї миті, що те-
бе теж люблять. Але цей вечір може бути останнім у твоєму
житті.
Олег прокинувся на світанку і не одразу пригадав, що поспі-
шати йому тепер нікуди. Лежав із заплющеними очима. Каро-
133
ліна теж ворухнулась, сопнула по-дитячому і знову запала
в сон. Він прислухався до її глибокого рівного дихання, до сво-
го нового відчуття, ледь означеного, що йшло зсередини, з гру-
дей, де бриніла щемким звуком мовчазна дотепер струна. Усе
треба було починати спочатку, шукати роботу, зв’язки та мож-
ливості, зрештою, у нього і вибору не було — лише все почи-
нати спочатку. Усе з нової сторінки. Грошей на карточці зали-
шилося обмаль, але що це було в порівнянні з тим, що поруч
з ним була Кароліна. Від одного погляду на неї його затоплю-
вала ніжна тепла хвиля. Він не дасть обставинам взяти гору.
Він знову здивує себе — як тоді, коли кинув усе і подався світ
за очі за дівчиною з магічним поглядом та пишним волоссям.
У тому своєму, київському, житті йому було затишно і звикло, йому було зручно, але він видерся звідти, він зміг. І тепер змо-
же. Бо отримав уже те, чого прагнув понад усе, — бути з Каро-
ліною, торкатись її перламутрово-шовковистої шкіри, відчу-
вати її свіже дихання, відкривати в собі пристрасного коханця, яким, як йому здавалось дотепер, він ніколи й не був.
Дзеленчання ранкового трамвая за вікном сповістило про по-
чаток нового дня. Посеред вуличного газонного острівця між
двома трамвайними коліями цвірінькали жваві горобці, нічний
дощ та ранкове сонце додали чистоти та виразності всім барвам
довкола, дахам, балконам, невеличкому кіоску на тротуарі. Усе
було яскравим та вмитим, усе обіцяло зміни до кращого.
* * *
Цей хлопець, що йшов назустріч, був з того села, де їхня школа, куди з Висічі автобусом «Школярик» возили дітей. Пізнала йо-
го одразу, хоча він помітно витягнувся, як підліток за три міся-
ці літніх канікул, а був же студент, на два роки старший від неї.
— Вітьку, стій! — зупинила його Кароліна.
Вітька став стовпом, усмішка від вуха до вуха.
— Що це з тобою? Далі ростеш?
Вітька розвів руками, ну що, мовляв, що є, то є.
134
— На себе подивись, — отямився. — Яка зробилася! Панян-
ка львівська… Що тут робиш? — у нього було характерне м’яке
«р», він видобував цей звук звідкись із піднебіння.
— Живу. Я заміж вийшла.
— Недовго ж дівувала! — широка усмішка не сходила з йо-
го обличчя. — А я вчуся, на філологічному. Самі дівчата і я, прикинь!
Вітька провів Кароліну по вулиці Коперніка до перехрестя, до перетину зі Стефаника-Словацького і, зупинившись на ку-
ті Головпошти, запропонував, якщо вона, звичайно, нічим не
зайнята, попрацювати волонтеркою на «Форумі видавців». Не-
довго, лише чотири дні. А що треба робити, запитала вона. І він
швидко ввів її в курс справи, наступного дня показав, де пра-
цюватиме, і не встигла Кароліна отямитись, як вже збиралась
на роботу. З брами вийшли разом. Олег посунув угору пішки, в кінець їхньої вулиці, у якусь невеличку фірму, його взяли ту-
ди на випробувальний термін. І навіть це визначення «випро-
бувальний термін» його не образило, навпаки видалося свід-
ченням серйозності намірів працедавців. А Кароліна рушила
до центру, до Палацу мистецтв на Коперніка, де починався
книжковий форум.
Її робоче місце — праворуч від входу, за інформаційним
стендом під дашком. Ще Форум не відкрили, а у вхідній гале-
реї з двома входами-виходами та квитковою касою вже снови-
гали люди. Вітька провів з дівчатами інструктаж, докладно по-
яснив, як орієнтуватись у списках, де відзначати учасників
форуму, де пресу і які кому інформаційні матеріали видавати.
Запізнілі видавці ще заносили стоси запакованих книжок, тя-
гли їх перед себе, підтримуючи підборіддям. Ще не всі стенди
були облаштовані, як уже підходили на реєстрацію перші жур-
налісти.
Кароліна працювала разом з дівчатами з філологічного фа-
культету, Олею-першою та Олею-другою. Або Олею-великою
та Олею-малою. На початку був навіть час пороздивлятись на-
135
всібіч, але о
