Щира шахрайка - Емілі Локхарт

Дідько.

Вона вийшла з машини. Змусила себе мислити логічно. Її власних відбитків немає в жодних файлах, вона не була на криміналістичному обліку. Поліція зможе сказати, що хтось кермував автівкою, якщо перевірятимуть, але вони не дізнаються, що це Джул.

Не було жодних доказів того, що хтось на ім’я Джул Вест Вільямс коли-небудь жив у Сан-Франциско або відвідував це місто.

Вона відчинила багажник і дістала їхні з Брук мобільники. Потім, усе ще тремтячи, замкнула машину і пішла.

Ніч була холодна. Джул швидко йшла, прагнучи зігрітися. За милю від парку вона відчувала себе спокійніше. Вона пожбурила пляшку в сміттєбак поруч із дорогою. Потім запхнула чорний поліетиленовий пакет зі скривавленим одягом углиб смітника.

Відтак рушила далі.

«Золоті Ворота» палали на тлі нічного неба. Поруч із ними Джул була крихітною, але почувалася так, наче на неї зверху спрямовано прожектор. Вона жбурнула ключі від машини Брук геть із мосту у воду.

У світлі вуличних ліхтарів вона мала розкішний вигляд. Після битви вона зашарілася.

Під одягом утворюються синці, але ж зачіска справляє неперевершене враження. І дивіться, як їй пасує одяг. Так, це правда, що вона злочинно жорстока. Навіть по-звірячому. Але то її робота, і вона напрочуд кваліфікована, тому це сексуально.

На небі сяяв півмісяць, дув сильний вітер. Джул глибоко вдихала свіже повітря і видихала гламур, біль і красу з життя героя бойовика.

Повернувшись до квартири, вона витягла статуетку лева з наплічника і залила її відбілювачем. Потім змила водою, витерла й поставила на каміні.

Імоджен сподобалася б ця статуетка. Вона любила котів.

* * *

Джул купила на ім’я Імоджен квиток на літак до Лондона, який відлітав з Портленда, штат Орегон. Потім вона спіймала таксі до автовокзалу.

Приїхавши, вона зрозуміла, що тільки-но проґавила вечірній автобус, який від’їжджав о дев’ятій годині. Наступний буде лиш о сьомій ранку.

Коли Джул улаштувалася в залі очікування, адреналін, який зашкалював останні кілька годин, зник. Вона купила три пачки цукерок «M&M’s» із торгового автомата і всілася на свої сумки. Раптом вона відчула себе виснаженою й наляканою.

У залі було лише кілька людей, усі вони користувалися автовокзалом як нічним притулком. Джул смоктала цукерки, воліючи розтягнути задоволення.

Вона спробувала почитати, але їй не поталанило зосередитися. За двадцять п’ять хвилин п’яничка, який спав на лавці, голосно заспівав:

Нехай вас боронить Господь

Й негоду відведе.

І знайте, що Спаситель

Родився в світлий день,

Щоб рятувати всіх,

Хто шляхом Сатани іде[31].

Джул знала, що вона йшла тим клятим шляхом. Вона вбила дурну дівчину-базіку, жорстоко продумавши все заздалегідь. Ніколи не з’явиться спаситель, аби врятувати її від того, що змусило її вчинити так, хай чим це є. У неї ніколи не було спасителя.

От і все. Вороття немає. 23 грудня вона самотньо сиділа на автовокзалі, де холод пробирав до кісток, слухала п’яницю і виколупувала залишки крові з-під нігтів кутиком з автобусного квитка. Інші люди, хороші люди, випікали імбирні пряники, смоктали м’ятні льодяники і в’язали бантики на різдвяних подарунках. Вони сперечалися, прикрашали і прибирали після вечері, підхмелені глінтвейном, дивилися життєствердні старі фільми.

А Джул була тут. Вона заслужила на холод, самоту, п’яниць і сміття, на тисячі гірших покарань і тортур.

Стрілки годинника рухалися по циферблату. Пробила північ — офіційно настав переддень Різдва. У торговому автоматі Джул купила гарячий шоколад.

Вона випила напій і, здається, зігрілася. З відчаю вона почала підбадьорювати себе. Зрештою, вона була хороброю, розумною й сильною. Вона виконала справу з правдоподібною точністю. Навіть зі стилем. Вона скоїла вбивство за допомогою бісової статуетки-кицьки в прегарному національному парку над великою і мальовничою ущелиною. Жодного свідка. Жодних залишених слідів крові.

Убивство Брук було самозахистом.

Люди мусять захищати себе. Це людська природа, і Джул упродовж років тренувалася, щоб бути в цій науці напрочуд умілою. Сьогоднішні події явили собою доказ того, що вона ще здібніша, ніж сподівалася. Насправді вона феноменальна — бойовий мутант, суперістота. Чортів Росомаха не зупинявся, щоб тужити за людьми, які пройшли крізь його кігті. Він постійно вбивав людей з метою самооборони або задля гідної справи. Те саме з Борном, Бондом й іншими. Герої не бажали імбирних пряників, подарунків і м’ятних льодяників. Джул також не бажатиме. У будь-якому разі вона їх ніколи й не мала. Дарма через це засмучуватися.

«Нехай вас боронить Господь

Й негоду відведе…»

П’яниця знову завів пісню.

— Заткни пельку, доки я не підійшла і сама її тобі не стулила! — крикнула до нього Джул.

Спів урвався.

Вона випила залишки шоколаду. Вона не думатиме про шлях Сатани. Вона не відчуватиме провини. Вона прямуватиме далі шляхом могутності, яким іде герой бойовика.

Джул Вест Вільямс провела 24 грудня в дев’ятнадцятигодинній поїздці на автобусі й на різдвяний ранок заснула в готелі аеропорту в Портленді, штат Орегон. Об одинадцятій годині вона вирушила до аеропорту, здала сумки в багаж на нічний виліт до Лондона, бізнес-клас. У фуд-корті[32] дівчина з’їла гамбургер. Потім купила кілька книжок і набризкалася незнайомими духами в дьюті-фрі.

12

Середина грудня 2016 року Сан-Франциско

За день до прогулянки Брук зателефонувала Джул.

— Де ти? — гаркнула Брук, навіть не привітавшись. — Ти не бачила Іммі?

— Ні, — Джул щойно закінчила тренування. Вона сіла на лавку біля фітнес-центру Гейт-Ешбері.

— Я надіслала їй купу повідомлень, але вона не відповідає, — сказала Брук. — Її немає у Snapchat[33] й Insta[34]. Я вже на межі, тому вирішила, що зателефоную тобі та розвідаю, що ти знаєш.

— Іммі нікому не відповідає, — сказала Джул.

— Де ти є?

Джул не бачила причин брехати.

— У Сан-Франциско.

— Ти в місті?

— Чекай, і ти в місті? — район Ла-Хоя, де мусила перебувати Брук, розташовувався у восьми годинах їзди звідси.

— Маю шкільних друзів, які вчаться в коледжі в Сан-Франциско, тому я забронювала номер у готелі й приїхала. Та, виявилося, що всі вони працюють або складають іспити аж до сьогодні. Уранці я мусила зустрітися із Чіпом Лаптоном, але він, зараза, відшив мене. Він навіть не відповідав на мої смс, поки я його чекала в передпокої з мертвими зміями.

— Мертвими зміями?

— Фу, — застогнала Брук. — Я в Академії наук. Чортів Лаптон сказав, що хоче піти на виставку герпетології. Я хочу залізти йому в штани, бо інакше я б ніколи не погодилася на таке. Іммі разом із тобою в Сан-Франциско?

— Ні.

— А