Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій
«Двері в день. Міс Адрієна» — це захоплива подорож у світ, де реальність переплітається з фантазією, а кожен момент стає чарівним та неймовірним. Автор цього твору, Гео Данилович Шкурупій, вміло переносить нас в інший час і простір, де дива та таємниці перебувають за кожним рогом.
Головна героїня, Міс Адрієна, виявляється в особливому місці, де кожна дверцята ведуть до різних епох та пригод. Її подорожі стають своєрідними ворітьми в часі, де вона знаходиться серед історичних подій, відвідує захоплюючі епохи та взаємодіє з різноманітними персонажами. Через кожну дверцяту чекає новий світ, новий день, нові можливості.
Талановитий Гео Данилович Шкурупій вміло відтворює атмосферу кожного періоду, який відвідує Міс Адрієна. Від казкового середньовіччя до захоплюючого майбутнього, кожен момент наповнений деталями, які захоплюють читача та роблять кожен епізод неймовірно реалістичним.
Readbooks.com.ua, ваш найкращий літературний супутник, пропонує вам відкрити для себе цей фантастичний світ. Замовте «Двері в день. Міс Адрієна» прямо зараз і зануртеся в захоплюючий світ пригод та магії. Тут вас чекає великий вибір книг, які розкриють перед вами всю глибину літературних шедеврів.
Цей твір — це не просто книга, це можливість відчути себе в ролі путівника в часі та просторі. Читайте «Двері в день. Міс Адрієна» на readbooks.com.ua та подаруйте собі захоплюючі хвилини у світі фантастики та пригод.
Ґео Шкурупій
Двері в день. Міс Адрієна: романи
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2021
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2020
У виданні збережено основні особливості лексики, синтаксису та орфографії авторського тексту
Двері в день
Роман
І
Двері в ніч
Двері пивної були відчинені в нічну напружену метушню великої вулиці. У жовтому сяйві вітрин вишикувались батареї порожніх пляшок, як переможені свідки людської невибагливости. Коло відчинених дверей під музику джазбанду маршували проститутки з обов’язків своєї дивовижної професії, що примушує замислюватись над долею людства поважних політичних діячів безвусих поетів.
Дами, одягнені в примхи коштовних одягів, потрапляли в жовті плями світла і, зваблені безпосередністю вулиці, що намагається порушувати всі усталені традиції, мріяли про вільне кохання, заохочуючи чоловіків блискучими поглядами до рішучих вчинків.
Джазбанд, розхитаний терпкими звуками саксофонів, мідяних тарелів і барабана, в пристрасних корчах виростав у кутку залі, задимлений куривом цигарок. Хворий на пропасницю, він тремтів і здригався. Хворий на подагру, він похитувався на кволих, тонких ногах, випинаючись котячим криком і нявканням у метушливе життя вулиці.
В залі пивної і хрипах музики люди шукали затишку від брудних помешкань, п’яної бездіяльности від бездіяльности тверезої, шукали реалізовану мрію, як сновида шукає жовте сяйво місяця темної ночі.
Сидячи за пляшками пива навколо мокрих, заллятих пивом столиків, у бруді підлог і стін, люди обдурювали самих себе святом, що буденніше за всякий звичайний фізіологічний процес.
Засмальцьовані машиною робітники, чисто й скромно одягнені службовці, запарижанені власною тупістю міщани й непмани виконували узаконений ритуал убивства, вони вбивали час і наповнений озоном літній вечір.
Десь над міськими парками й садами, над покрівлями кам’яних будинків блищали золоті сузір’я, десь під мостом тихо плюскала ріка, пронизана світлом електричних ліхтарів, а тут людина, що відірвалася од природи, кидала їй виклик, наливаючи в шлунок терпку отруту і впускаючи в легені фіміям тютюнового курива.
Жінки, в спідницях вище колін, виставляли на простір сліпучі ноги в шовкових панчохах і гріли голі руки й декольте в огні електричних люстр. Криваві вуста лишали на папіросах темно-червоні сліди і викликали уяви про насильства й кримінальні злочини. Венерами Мілоськими жінки миготіли в очах чоловіків, закликаючи до зради і до фатальних вчинків.
Коло одного із столиків, перед кількома пляшками пива, самотньо сидів чоловік у синьому костюмі, в кепі, що його одягають майже всі в нас, і трохи сп’янілий. Це був Теодор Андрійович Гай, що в його міцній постаті відчувалося безсилля й байдужість людини, яку закрутило життя в своїй метушні й в своїх примхах.
Іноді в постаті Теодора Гая спалахувала якась рішучість, а в очах вогники ненависти, ніби він відважився на якийсь карколомний вчинок або на вбивство, коли він поглядав на низьку жилаву постать хазяїна пивної – Степана Терещука.
Гостре обличчя Степана Терещука з маленькими вусами, з тонкими стиснутими вустами, з хитрими зморшками в куточках, примруженими сірими очима оглядало гостей і залю, слідкувало за льокаями і іноді поверталось в бік Теодора Гая, ховаючись за пляшками й стравами на рундуці…
Теодор Гай з ненавистю поглядав на хазяїна, що іноді розмовляв з головним своїм адміністратором, дуже високою людиною з хижим, довгастим, ніби чимсь попеченим або подзьобаним обличчям. Це був найближчий поплічник хазяїна Дмитро Гамуз, який у свою чергу презирливо дивився на Теодора Гая, ніби питаючи, що йому тут треба, як він смів прийти в цей храм і своєю постаттю чинити святотатство.
Гай, як зацькований вовк, поглядав на ці ненависні йому постаті, і нудьга стискала йому серце, коли він дивився на біляву, декольтовану й шикарно одягнену жінку, що сиділа коло каси. Це була Гаєва дружина Марія, з фйордистими очима, що в її полоні знаходився він уже кілька років.
Терпкі й хрипкі звуки джазбанду, гомін і викрики пивної замакітрювали голову Гаєві, і йому важко було зрозуміти, чи ненавидить він цю жінку – свою дружину також, чи тільки жаліє її й себе.
Він дивився на це буденне свято, що відбувалося в пивній, і, сам беручи в ньому участь, критикував його.
Там на розі вулиці стоїть міліціонер і охороняє тишу й порядок, далеко з вокзалів заходять гудки паровозів, там поїзди везуть людей в інші обрії, там у приміщеннях установ засідають люди, вирішуючи важливі справи, а він, Теодор Гай, сидить тут, знесилений і обеззброєний.
А він, Теодор Гай, мусить боротися сам із собою, зі своїм безвіллям, зі своїми сумнівами, перетворюючи хотіння в кволі нереальні мрії.
Ось тут за столиком сидять його колишні товариші – засмальцьовані робітники, які прийшли сюди з роботи, щоб погомоніти, віддаючи данину старим традиціям. Але вони лише кілька хвилин тут у порівнянні з іншим часом, що його вони організовано використовують. Він же в полоні цих традицій і не може уникнути його.
Треба кинути це все й піти під золоті сузір’я, що блищать над містом, над фабриками, копальнями і над життям.
Там коло ріки в машинах здобувають електричну енергію, що її так неохайно використовується тут. Щоб осяяти випещені ноги й голі плечі жінок, щоб задовольнити пристрасні погляди, напружено ллється золота енергія в порожнечу закуреного повітря залі.
Гай налив пива в шклянку, випив його і замислено схилився до столу. Його погляд встромився в мокру газету, що була замість скатертини, і він завмер.
Але ось його погляд намацав знайомі літери, що перетворилися в слова та речення, і тепер Гай читав:
«Уряд СРСР уповноважив свою делегацію запропонувати цілковите скасування всіх сухопутних, морських та повітряних сил. Щоб здійснити це, уряд СРСР пропонує такі заходи:
1. Розпустити ввесь особистий склад сухопутних, морських та повітряних збройних сил.
2. Знищити всі військові знаряддя, засоби військовохемічної боротьби й інші засоби озброєння та знаряддя знищення, що знаходяться в сучасному війську.
3. Ліквідувати всі морські та повітряні гармати.
4. Припинити збори для навчання військової справи як в армії, так і в громадських організаціях.
5. Видати закони про скасування військової служби так обов’язкової, як і добровільної.
6. Видати закони, що забороняють збори резервів.
7. Знищити фортеці, морські й повітряні бази.
8. Ліквідувати військові заводи та військово-виробничі устаткування на заводах загальної промисловости…»
Гай одірвався від газети.
Це в далекій і чужій Женеві його уряд турбувався долею всієї людськости. Це була геніяльна пропозиція, що ще не бачила рівних собі. Це був вибуховий матеріял, що міг знищити всі традиції, що звільняв людськість від жорстокости пануючих кляс.
Це опреділювало час і простір дії.
Хіба може
