Зірки Егера - Геза Гардоні

Добо встав:

— А тепер іди, відпочинь. Покажися нашим людям, особливо ж вартовим на вежах, аби тебе знали, якщо ще не знають. А вночі повертайся в турецький табір. Захочеш про що-небудь донести нам, підійди до муру з боку міста і заграй на дуді. Вартові-воротарі твою дуду вже знають.

На ринку тут же розпочався спродаж з торгів нічної здобичі: продавали вісьмох низькорослих турецьких коней і всіляке добро, яке привезли на п'ятьох підводах.

Витягнули з постелі дяка — роздавача хліба, поставили перед ним стіл, дали йому бубнаря. Оповісником призначили Бодогфалві.

— Почнемо з коней,— сказав Пете.

— Продається прекрасний арабський кінь! — оповістив Бодогфалві.

— Продавай одразу обох,— запропонував Мекчеї, бо знав, що серед нічної здобичі було аж два однакових гнідих коня.

Добо доручив Мекчеї купити для зброєносців двох коней. Мекчеї вичікував, чи не набавить хто ціну. Але ніхто не торгувався, бо всі берегли гроші на зброю й одяг. За чотири форінти Мекчеї купив усіх вісьмох коней й тут же відвів їх до конюшні.

Дійшла черга до підвід. З них оберемками вибирали чудову зброю. За динар чи за два можна було купити шаблю, оздоблену коштовними каменями, або ж рушницю з прикладом із слонової кістки. Жінки навперебій торгували одяг. Фюгеді купив двадцятифунтову булаву, Іов Пакші придбав оксамитовий чепрак, Золтаї — срібний шолом. Гроші так і пливли до дядька Міхая, і він ретельно записував, хто що купив і скільки заплатив.

Коли з першою підводою закінчили, Бодогфалві весело вигукнув:

— А зараз підуть скарби славетного царя Дарія!

З допомогою солдата-силача він витягнув на підводу красиву скриню, обтягнуту телячою шкірою.

Скриня була замкнута, однак ні замка, ні запору видно не було. Довелося зламати її сокирою.

Тиснучи один на одного, всі посунули до підводи, бо ж якщо в скрині й нема скарбів царя Дарія, то все ж якісь цінні речі мусять там бути.

Ближче підійшли й два корчмарі — Лоці Надь і Дюрі Дебреї. Обидва були у фартухах з високими нагрудниками.

— Купити б два срібних кубки! — сказав Дебреї.— Якщо витязі зайдуть до мене в корчму, хай би пили із задоволенням.

І він кинув погляд на молодого смаглявого солдата. Хлопець тут же засунув руку до кишені.

З підводи скинули цілу купу жіночого одягу і кілька горщиків з квітами — напевно, деякі турецькі офіцери везли з собою і дружин.

— Я б хотіла пару чув'яків,— сказала літня жінка.— Кажуть, що турки шиють чудові чув'яки.

Відкрили скриню, і, на превеликий подив людей, з неї висунув голову шести-семилітній хлопчик — переляканий малюк з білим личком і очима сарни. Чубчик малого турка був коротко підстрижений. Він був у самій сорочечці, з шиї звисала на шнурочку золота монетка.

Бодогфалві плюнув:

— Тьху, щоб їм ні дна ні покришки! Щоб вони в землю провалилися ті твої родичі, усі твої діди й прадіди, жаби гололобі! — І він смішно скривив обличчя, бажаючи показати і свою відразу до турків.

Усі засміялися.

— Прибий ти цього пуголовка!— гарикнув солдат із сусідньої підводи.

— Все їхнє чортове насіння треба винищити! — сумовито підтакнув йому ще один.

— Та вилазь же ти, бодай тебе! — загорлав Бодогфалві.

Ухопивши хлопчика за плече, він витягнув його із скрині. Кинув на траву так, що малюк перекинувся і заверещав.

Усі дивилися на нього бридливо, мов на жабу.

— Якась потороча,— сказала одна жінка.

— Та годі тобі, яка там потороча! — заперечила їй Друга.

А хлопчик стояв. Губи розтулені, здригаються, перелякані очі повні сліз. Він витирав їх рученятами, нажахано зиркаючи то на одну, то на другу жінку, але голосно плакати не смів і тільки схлипував.

— Та прибийте його! — крикнув якийсь чолов'яга, замахуючись кулаком.

Злякавшись крику, малюк притиснувся до якоїсь їз жінок і заховав толову у складках її широкої спідниці. Випадково це була якраз та, котра назвала його поторочею. Працювала вона в пекарні. Рукави в неї й зараз були підкасані, а синя хустка зав'язана кінцями на потилиці.

— Ти диви! — мовила вона, кладучи руку на голову дитини.— А може, він і не турок? Правда, сину, ти не турок!

Хлопчик глянув на неї, але не відповів.