Лицарі любові і надії - Леся Романчук

От воно...

За спиною вибухнуло, посипалося скло. Обійшов квартал, підійшов до натовпу цікавих:

— Що трапилося?

— Вибух...

Переконався — справа зроблена якісно. Машина медичної допомоги, що саме зупинилася поряд, непотрібна. Від тіла провідника не залишилося майже нічого. Кількох людей, випадкових перехожих, поранено.

Судно «Шилка» продовжило свій маршрут без радиста. «Радист» уже ввечері був у Парижі і передав шифрограму: «Подарунок вручено. Посилка зараз у Парижі. Шина мого автомобіля луснула, поки ходив по магазинах».

Знали б ці хлопці у камері, з яким героєм ділять тюремну баланду! Мали б що внукам розповідати!

Міг би розповісти їм про подробиці знищення Льва Троцького — не убивства, ні, його група не займалася убивствами! Вони знищували ворогів радянської влади. А це, погодьтеся, — зовсім інше.

Знову особиста зустріч зі Сталіним. Доручення створити групу, щоб усунути голову «троцькістського» руху. Поки Троцький живий — Сталіну є альтернатива. Навіть глибоко законспірований, навіть в далекій Америці Троцький не такий недоступний, як йому здавалося.

Судоплатов отримує величезні повноваження і кошти. У Мексику росіянина не пошлеш — надто кидається у вічі. А Троцький напрочуд обережний. Доводиться використовувати іспанців, що емігрували в Союз під час війни з фашистами. Створює дві групи. Першу очолює великий мексиканський художник Сікейрос. Один з його людей знайомиться з кимсь із охоронців Троцького. Не підозрюючи про справжні наміри нового «друга», охоронець відчиняє двері. І тут же отримує кулю. Група Сікейроса проривається до спальні Троцького і просто через зачинені двері перетворює на решето ліжко. Та Лев Давидович не отримує жодної кулі. Почувши перший постріл, встигає сховатися.

У Москву летить шифровка із визнанням провалу. В дію вступає резервна група, кодова назва операції — «Мати». її очолює Каредад Меркадер, мати Рамона Меркадера, якому й доручена головна роль. Після невдалого замаху до Троцького підступитися ще складніше, потрібний оригінальний хід... І віддана революції мати приносить у жертву сина.

Красивий іспанець, що сипав грішми, не рахуючи, впав до ока секретарці Троцького Сільвії Агелоф.

— Леве Давидовичу, завтра Френк принесе статтю, написану на ваш захист. Прочитаєте?

— Гаразд...

Троцький погодився, хоч і не дуже подобався йому цей надміру активний залицяльник Сільвії. А Френк Джексон — Рамон Меркадер — сипав квітами, компліментами та подарунками! Грошей в Москві для цього не шкодували.

Троцький читав статтю, яку приніс Джексон.

— Френку, але тут... — підняв очі від тексту запитально.

І на його голову опустився льодоруб — альпіністське спорядження, не зброя. Удар вийшов не зовсім точним, але смертельним — через добу Троцького не стало.

Меркадера заарештували.

— Групою керувала мати? І послала свого сина на вбивство? — чудувався Володимир.

— Так, уявіть собі, в іспанців інше почуття честі — мати до смерті пишалася подвигом сина! А «Френк Джексон» запевняв на суді, що убив Троцького через те, що старий упертюх не давав дозволу на його шлюб із красунею Сільвією.

— Дивні почуття. Ми намагалися тримати своїх матерів осторонь від кривавих справ, — зауважив Петро.

— Хіба? Далеко не завжди! От, наприклад, Дарія Гусяк разом зі своєю матір’ю переховувала Романа Шухевича, — знову виказав свою надзвичайну обізнаність із найсекретнішими подіями Судоплатов.

— Шухевича? Ви знаєте щось про нашого генерала? — загорілися очі у Петра. — Бачили його особисто? Чули, як він загинув? Коли це сталося?

— Розумієте, табір — мов казан, — пояснював Влодко. — Одних привозять, інших переводять. Постійно кипить, постійно змінюється. Ті, що були заарештовані пізніше, розповідають про те, що діялося на волі, тим, хто сидить ще з війни. А ті, хто побував на пересилках, набираються новин з цілого світу, самі, мабуть, знаєте, як воно, кого тільки не зустрінеш! От, приміром, вас! Покидала ж вас доля, стільки всього довелось дізнатися...

«Знали б ви, хлопці, скільки всього мені довелося зробити самому чи організувати!» — так хотілося сказати Павлу Судо-платову, та ці затяті хлопці-бандерівці не виглядали простими.

Навряд чи сподобаються їм його розповіді, не переплетені брехнею. У біографії Судоплатова безліч такого, про що не можна буде розповісти, мабуть, ніколи. Хіба б уявити собі, що відбудеться революція, і зникне з політичної карти Хрущов, який запроторив його до в’язниці, бо забагато знає цей павук агентурної розвідки про роль Микити Сергійовича у потаємних справах Луб’янки. Не такий вже й невинний цей Микита, що узявся «розвінчувати» «культ особи» Сталіна, а мало чим кращий, якщо придивитися ближче.

— Стривай, Влодку! Павле, чи відомо вам щось про загибель генерала? — не міг стримати нетерпіння Кекіш.

— Кому й відомо, як не мені! — зітхнув Судоплатов.

Звісно, він не розповість хлопцям, як це відбувалося насправді, подасть лише романтичний бік справи і аж ніяк не засвітить власної ролі. А історія цікава! Саме вона й погасила оте полум’я бандерівщини, що то тліло ледь помітно, то спалахувало яскравими язиками, нагадуючи людям, що повстанці живі, борються, а значить, є надія.

«Господар» у Кремлі рвав і метав:

— Когда с етім бандеровскім бандітізмом будєт покон-чєно?

До Шухевича підбиралися всіляко — розпитували, допитували, підсилали. А він — мов заворожений! Добре б, якби просто переховувався, так ні! Рейдує зі своїм, хоч і побитим у сутичках, військом, чинить напади, не дає спокійно працювати органам радянської влади. І ніхто, ніхто не дає відомостей, де його шукати!

Але ж про це не розкажеш хлопцям...

По коридору загрюкала «сталінка», візок з їжею. Розвозять обідню порцію баланди.

У віконце зазирнуло жіноче обличчя — бліде, але привітне.

Павло вичерпував свою порцію без особливого апетиту — йому раз на тиждень дозволялася передача, не був таким голодним, як інші. Петрові ж той погляд жіночих очей був замість сметани до борщу.