Жінка у білому - Вилки Коллінз

Вона кинулася в кімнату міс Голкомб, і я пішла за нею. В кімнатах міс Голкомб не було нікого, крім Маргарет Порчер, що там прибирала. Ми позаглядали в інші кімнати — скрізь було порожньо. Сер Персіваль дожидав нас у коридорі. Коли ми виходили з останньої кімнати, яку оглядали, леді Глайд раптом шепнула мені:

— Не йдіть, місіс Майклсон! Ради Бога, не лишайте мене саму!

Не встигла я нічого їй відповісти, як вона була вже в коридорі й говорила з чоловіком:

— Що це означає, сер Персіваль? Я вимагаю... я благаю, я молю вас пояснити мені, що все це означає?

— Це означає, — відповів він, — що міс Голкомб учора вранці почувалася досить добре, щоб устати з ліжка. Вона вирішила скористатися від'їздом подружжя Фоско, щоб разом із ними вирушити в Лондон.

— В Лондон?

— Так, дорогою в Ліммерідж.

Леді Глайд обернулася до мене.

— Ви бачили міс Голкомб, — сказала вона. — Скажіть мені щиро, місіс Майклсон, чи видно було по ній, що вона здорова й може подорожувати?

— Як на мене, то ні, міледі...

А сер Персіваль і собі звернувся до мене:

— Перш ніж вирушити, казали ви доглядальниці чи ні, що міс Голкомб має значно кращий вигляд?

— Так, я казала це, сер Персіваль.

Тільки я це промовила, як він обернувся до пані.

— Співставте ці дві думки місіс Майклсон, — сказав він, — і постарайтеся збагнути простісінький факт. Невже ви думаєте, що ми відпустили б її, коли б вона була не досить здорова? Вона ж поїхала в супроводі трьох осіб, що добре тямлять на догляді хворих: Фоско, вашої тітки й місіс Рюбель, яка поїхала з ними спеціально, щоб допомагати їй в дорозі. Вчора вони зайняли ціле купе і постелили для неї постіль на той випадок, коли б вона захотіла прилягти відпочити. А сьогодні Фоско з місіс Рюбель відвезуть її в Камберленд...

— Чому Меріан поїхала в Ліммерідж сама й залишила мене тут? — перепинила пані сера Персіваля.

— Тому що ваш дядечко хоче спочатку побачитися з вашою сестрою, перш ніж прийняти вас, — відповів він. — Чи ви забули того листа, якого містер Ферлі надіслав їй, коли вона занедужала? Ви ж читали того листа, вам його показали, ви повинні це пам'ятати.

— Я пам'ятаю.

— То чому ж ви дивуєтеся, що вона поїхала без вас? Ви хотіли повернутися в Ліммерідж, і вона поїхала туди, щоб дістати на те згоду вашого дядечка.

Очі сердешної леді Глайд наповнилися сльозами.

— Досі Меріан ніколи не покидала мене, не попрощавшись, мовила вона.

— Вона б і цього разу попрощалася з вами, — заперечив сер Персіваль, — коли б не потерпала так за вас. Вона знала, що ви не пускали б її, знала, що ви б плакали й тільки засмутили і її, й себе. Маєте ви ще якісь заперечення? Якщо маєте, то вам доведеться зійти вниз і розмовляти зі мною в їдальні. Через ці всі клопоти у мене зіпсувався настрій. Я хочу випити склянку вина!

І він квапливо пішов.

Упродовж усієї цієї дивної розмови він був зовсім не такий, як завжди. Здавалося, що він нервує і хвилюється не менше, ніж його дружина. Я ніколи не підозрювала, що він може бути таким тендітним та вразливим.

Я намагалась умовити леді Глайд повернутися до її покоїв, але намарне. Вона все стояла в коридорі, з виразом панічного страху на обличчі.

— Щось сталося з моєю сестрою! — сказала вона.

— Згадайте, міледі, яка дивовижна енергія у міс Голкомб, — зауважила я. — Вона могла зважитися на такий рішучий вчинок, на який інші леді в її становищі нізащо не спромоглися б. Я сподіваюсь і вірю, що нічого лихого не сталося з нею, ну звісно ж ні!

— Я повинна їхати слідом за Меріан! — сказала пані, з тим самим виразом панічного жаху. — Я повинна їхати туди, куди вона поїхала. Я повинна своїми очима побачити, що вона жива й здорова. Ходімо! Ходімо зі мною до сера Персіваля!

Я завагалась, побоюючись, коли б мою присутність при такій розмові не розцінили як втручання в чужі справи. Спробувала сказати про це пані, та вона мене й не слухала. Схопилась за мою руку й змусила мене зійти з нею вниз. І коли я відчинила двері їдальні, вона все тислася до мене з усіх своїх слабеньких сил.

Сер Персіваль сидів за столом, а перед ним стояла карафка з червоним вином. Коли ми увійшли, він підніс келиха до рота й перехилив одним духом. Ставлячи келиха на стіл, він сердито глянув на мене, і я спробувала вибачитись за своє мимовільне вторгнення.

— Чи не думаєте ви, що тут діється щось таємниче? — раптом вибухнув він. — Нічого, нічого такого тут не діється і не приховується ні від вас, ні від будь-кого іншого! — Викрикнувши, гучно й люто, ці чудні слова, він знов наповнив свого келиха й спитав леді Глайд, чого їй від нього треба.

— Якщо моя сестра досить здорова, щоб подорожувати, значить, і я можу їхати, — заявила пані так рішуче, як досі ще не говорила. — Я прийшла благати вас, сер Персіваль: зважте на мою тривогу за Меріан і дозвольте мені поїхати слідом за нею сьогодні ж післяобіднім поїздом.

— Вам доведеться почекати до завтра, — заперечив сер Персіваль, — і, якщо завтра не дістанете листа з відмовою, можете їхати. Гадаю, що відмови не буде, тож я сьогодні й напишу Фоско.

Ці слова він проказав, піднісши келиха й дивлячись через нього на світло, замість дивитися на леді Глайд. І справді, впродовж усієї розмови він ні разу не глянув на неї. Признаюсь, така дивна невихованість із боку такого знатного джентльмена справила на мене вельми гнітюче враження.

— Але навіщо вам писати графові Фоско? — вкрай здивовано спитала пані.

— А на те, щоб він зустрів вас завтра на вокзалі, — відказав сер Персіваль. — Він зустріне вас у Лондоні й привезе до себе додому, щоб ви переночували у своєї тітки в Сент-Джонз-Вуді.

Рука леді Глайд ураз затремтіла на моїй руці — я так і не збагнула чому.

— Немає ніякої потреби, щоб граф Фоско зустрічав мене, сказала вона. — Я не хочу зупинятися на ніч у Лондоні.

— Ви повинні це зробити. Ви не можете за один день подолати всю дорогу звідси до Камберленду. Вам треба заночувати в Лондоні — і я не бажаю,