Жінка у білому - Вилки Коллінз

Друга подія, що сталася того самого дня й приголомшила мене своєю несподіваністю, ще дужче посилила мою тривогу, яка вже зародилася в моїй душі

Сер Персіваль послав по мене з проханням, щоб я зайшла до нього в бібліотеку. Коли я прийшла, граф, що був з ним, зразу ж підвівся і вийшов, залишивши нас наодинці. Сер Персіваль чемно запросив мене сісти, а тоді звернувся до мене із словами, що мене страшенно вразили:

— Я хочу поговорити з вами, місіс Майклсон, про одне рішення, яке я ухвалив раніше. Мені довелося відкласти його виконання через хвороби та хвилювання, що коїлися в домі. Тепер я хочу його здійснити. Коротше кажучи, з певних причин я бажаю негайно до мінімуму скоротити число челяді, лишивши вас, звичайно, доглядати дім. Як тільки леді Глайд і міс Голкомб будуть спроможні мандрувати, їм буде необхідна цілковита переміна обстановки. Мої друзі граф і графиня Фоско днями поїдуть від нас і житимуть у передмісті Лондона. А я маю причини не запрошувати більше ніяких гостей — мушу якнайстаранніше ощаджати. Вас я ні в чому не звинувачую, але мої витрати на утримання дому занадто великі. Одне слово я розпродаю всіх коней і розрахую всю челядь. Ви знаєте, я всяке діло доводжу до кінця. Тож я бажаю, щоб завтра на цей час дім був очищений від зграї нероб.

Я була просто приголомшена цими його словами.

— Ви хочете сказати, сер Персіваль, що я повинна розрахувати всіх слуг, не попередивши їх за місяць про звільнення? — спитала я.

— Авжеж, саме так. Десь за місяць нікого з нас, мабуть, уже не буде в цьому домі, і я не збираюсь лишати тут юрбу слуг, щоб вони байдикували без господаря.

— А хто ж варитиме їсти, сер Персіваль, поки ви лишаєтеся тут?

— Маргарет Порчер може наварити й насмажити — її лишіть. Нащо мені кухар, якщо я не збираюся давати бали?

— Але служниця, яку ви згадали, сер Персіваль, найдурніша з усіх слуг в домі...

— Лишіть її, кажу вам, та найміть якусь жінку з села, щоб приходила щодня допомогти прибирати, а на ніч ішла додому. Мої господарчі витрати повинні негайно скоротитись, і я їх скорочу. Я послав по вас, місіс Майклсон, не для того, щоб вислуховувати ваші заперечення, а щоб ви виконали мій план економії... Звільніть на завтра всю цю ледачу зграю челяді — крім Порчер. Вона сильна, як коняка, і ми змусимо її гарувати по-конячому.

— Даруйте, сер Персіваль, але я мушу нагадати вам, що, коли слуги повинні завтра ж їхати геть, доведеться видати їм платню за місяць наперед.

— Нехай! Зате ми заощадимо на тому, що вони зжерли б за місяць!

Останнє зауваження містило в собі наклепницький і тому дуже образливий натяк на моє ведення господарства. Я надто шаную себе, щоб захищатись від такого грубого звинувачення. Тільки християнська турбота про безпомічних міс Голкомб і леді Глайд, яких моє раптове звільнення поставило б у надзвичайно тяжке становище, не дозволила мені тут-таки самій попросити розрахунку. Я зараз же підвелася. Я принизилася б у своїх власних очах, коли б продовжила цю розмову хоч на хвилину довше.

— Після цього вашого останнього зауваження, сер Персіваль, я можу вам сказати тільки одне: ваш наказ буде виконано.

Сказавши ці слова, я ледь схилила голову — тільки холодний натяк на повагу, і вийшла з кімнати.

Наступного дня всі слуги поїхали геть. Сер Персіваль сам розрахував кучера й конюхів і відіслав їх у Лондон з усіма кіньми — тільки одного коня лишивши на стайні. З усіх слуг — хатньої та надвірної служби — зостались я, Маргарет Порчер і садівник, що жив окремо у своїй хатині. Він мав доглядати єдиного коня, що лишився на всю стайню.

Зрозуміло, коли дім так зненацька обезлюдів, а господиня хворіла й не виходила із своїх покоїв, і міс Голкомб досі ще була безпомічна, як дитя, і лікар через сварку перестав до нас приходити,— цілком зрозуміло, що настрій мій підупав. Мені нелегко стало зберігати своє звичайне самовладання. На душі було неспокійно й тяжко. Я молилась, щоб сердешні обидві леді швидше видужали, а самій мені так хотілось мерщій опинитися далеко від Блеквотер-Парку.

II

 Наступна подія була така дивна, що могла б викликати у мене забобонний подив, коли б мої тверді принципи не покріпляли мене супроти всякої такої поганської слабості. Моє бажання опинитись якнайдалі від Блеквотер-Парку, навіяне тривожним відчуттям, що в хазяйській родині негаразд, і справді здійснилось, хоч як це дивно, — я поїхала з цього дому. Щоправда, відсутність моя була тимчасова, і все ж, як на мене, це незвичайний збіг.

Мій від'їзд стався за таких обставин.

Через день чи два після того, як роз'їхалися слуги, сер Персіваль знов послав по мене. Незаслужений докір, що його він кинув мені за моє ведення господарства, не завадив мені — я рада це зазначити — віддати добром за зло, і я зразу ж, як завжди, поспішила на його виклик. Притлумити свою образу коштувало мені деякої боротьби з гріховним єством, притаманним усім нам. Звикла до самозречення, я принесла ще й цю жертву.

Я знов застала сера Персіваля в товаристві графа Фоско. Цього разу його світлість лишався при нашій розмові до кінця, допомагаючи серові Персівалю розвивати його думки.

Панове бажали поговорити зі мною про переміну обстановки, що, як ми всі сподівалися, сприяло б одужанню міс Голкомб і леді Глайд. Сер Персіваль сказав, що обидві леді, напевне, пробудуть осінь у Ліммеріджі на запрошення Фредеріка Ферлі, есквайра. Але перш ніж їхати туди, на його думку, а також на думку графа Фоско, який підхопив нитку розмови й вів її вже до самого кінця, їм варто було трохи пожити в м'якому кліматі Торкея. Тож треба було зробити велике діло — винайняти в тій місцевості будинок з усілякими вигодами, але найтрудніше було знайти досвідчену людину, здатну відшукати підходяще приміщення. В такій скруті граф від імені сера Персіваля дуже хотів довідатись, чи не буду я така люб'язна облагодіяти наших дам своєю допомогою і поїхати заради них у Торкей.

У моєму залежному становищі я, звісно, не могла відповісти відмовою на таку пропозицію.

Я тільки дозволила собі вказати на чималі незручності, які спричинила б моя відсутність, зважаючи на ту надзвичайну обставину, що в домі не зосталося