Жінка у білому - Вилки Коллінз
Ми домовились, що вирушу я завтра зранку й пробуду днів зо два у Торкеї, поки огляну всі найбільш підходящі будинки, а вернуся тоді, коли залагоджу всі справи. Граф склав для мене докладний список того, що має бути в будинку з обстанови та всіляких вигод, а сер Персіваль написав мені граничну суму, яку мені дозволялось пропонувати.
Прочитавши ці інструкції, я подумала, що навряд чи знайду змальований мені будинок на будь-якому курорті Англії, а коли й знайду, то ніхто його не здасть внайми, хоч на який час, за таку низьку плату. Я спробувала висловити свої побоювання обом джентльменам, але сер Персіваль, що взявся відповісти мені цього разу, начебто їх не поділяв. Сперечатись мені не випадало. Я більш нічого не сказала, хоча в глибині душі була переконана, що доручення, з яким мене посилають, із самого початку було майже безнадійне.
Перед від'їздом я особисто пересвідчилась, що міс Голкомб і справді видужує.
На її обличчі відбивалася тривога — мабуть, і в перші хвилини свідомості її душу заполонили невеселі думки. Але видно було, що вона видужує і навіть швидше набирається сил, ніж я сподівалась. Вона спромоглася послати ніжний привіт леді Глайд і просила переказати їй, що почувається добре й благає любу сестру не вставати зарані з постелі. Я лишила її під опіку місіс Рюбель, що все так само трималася із спокійною незалежністю в ставленні до всіх у домі. Перш ніж вирушити, я постукала в двері до леді Глайд. Мені відчинила графиня, що не відходила від небоги; вона сказала, що та все ще дуже слабка. Сер Персіваль із графом саме прогулювались по дорозі, коли я проїжджала мимо в поштовій кареті. Я вклонилася їм і залишила дім, де із слуг не лишилося жодної живої душі, крім Маргарет Порчер.
Кожен, звісно, зрозуміє, що я почувала відтоді. Всі ці обставини були більш ніж дивні — вони були мало не підозрілі. Дозвольте, одначе, мені знов зазначити, що в своєму залежному становищі я нічого не могла вдіяти, мені лишалося тільки виконувати розпорядження свого хазяїна.
Наслідки моєї поїздки в Торкей були саме такі, як я й передбачала. У всьому місті не знайти було такого будинку, який мені доручалося винайняти, та коли б він і знайшовся, надто низьку плату мені дозволялось запропонувати за нього. З цим я і повернулася в Блеквотер-Парк, так і доповіла серові Персівалю, що зустрів мене біля дверей будинку: поїздка моя була даремна. Але він, здавалось, був надто заклопотаний іншими справами, щоб звернути увагу на мою невдачу. З перших його слів я збагнула, що за мою таку коротку відсутність у домі сталися незвичайні зміни.
Граф і графиня Фоско виїхали з Блеквотер-Парку й поселилися у своїй резиденції в Сент-Джонз-Вуді.
Мені не пояснили, чим був викликаний цей несподіваний від'їзд, — тільки сказали, що граф був такий уважливий, що зволив передати мені щире вітання. Коли я зважилась запитати сера Персіваля, хто ж тепер, за відсутності графині, доглядає леді Глайд, він відповів, що Маргарет Порчер, а ще жінка з села приходить прибирати покої долішнього поверху.
Ця його відповідь просто приголомшила мене. Дозволити простій, третьорядній служниці прислужувати самій леді Глайд — це була кричуща непристойність. Я зараз же пішла нагору й зустріла Маргарет у коридорі. Її послуги були вже не потрібні — воно й зрозуміло, адже її пані сьогодні почулася настільки краще, що могла вже вставати з ліжка. Тоді я спитала, як почуває себе міс Голкомб, але служниця відказала так ухильно й неприязно, що з цієї відповіді я нічого не зрозуміла. Мені не хотілось повторяти запитання й наражатися на якусь грубість. У моєму становищі мені годилось мерщій з'явитися на очі леді Глайд, і я поспішила до її кімнати.
Я побачила, що пані й справді піддужчала за останні кілька днів. Дарма що досі дуже слабка й нервова, вона могла вже сама, без допомоги, вставати й помалу ходити по кімнаті, відчуваючи тільки ніби легку втому. Сьогодні вранці вона трохи тривожилася за міс Голкомб, не діставши від неї жодної звістки. Подумки дорікнувши в цьому місіс Рюбель, я нічого не сказала й допомогла пані одягтися. Коли вона була готова, ми разом вийшли з кімнати й попрямували до міс Голкомб.
У коридорі нас зупинив сер Персіваль. Схоже було, що він умисне нас очікував.
— Куди ви йдете? — спитав він леді Глайд.
— До Меріан, — відповіла вона.
— Щоб ви не були дуже розчаровані, — зауважив сер Персіваль, — я краще скажу вам зразу, що її там немає.
— Як так — немає?
— Немає. Вона поїхала вчора вранці з Фоско та його дружиною.
Леді Глайд була ще недосить здорова, щоб холоднокровно сприйняти таку надзвичайну звістку. Вона жахливо зблідла й притулилася до стіни, мовчки дивлячись на свого чоловіка.
Я сама була така вражена, що не знаходила слів. Я перепитала сера Персіваля — невже й справді міс Голкомб поїхала з Блеквотер-Парку?
— Авжеж, — відповів він.
— В її стані, сер Персіваль! І не попередивши леді Глайд про свої наміри!
Перш ніж він зміг щось відповісти, пані отямилась і заговорила сама.
— Не може бути! — вигукнула вона зляканим голосом, ступивши крок від стіни. — Де ж був лікар? Де був містер Доусон, коли Меріан зібралась їхати?
— Послуги лікаря були вже не потрібні, тому його тут і не було, — сказав сер Персіваль. — Він лишив нас за власним бажанням — уже це одне досить добре свідчить про те, що вона була досить здорова, щоб вирушити в дорогу. Чого ви так дивитеся на мене? Якщо ви не вірите, що вона поїхала, то самі в цьому переконайтесь. Зайдіть до її кімнати, зайдіть
