Лицарі любові і надії - Леся Романчук

Анна Сергіївна залишилася у відділенні одна. її не зачепили — головна повірила, що санітарка, її протеже, «чесно» викрила антирадянську діяльність цього поляка й естонки, ворогів народу, які продовжують свою підпільну роботу і тут, у таборі.

Рівно о дванадцятій прокип’ятила шприц, розвела антибіотик, зробила укол.

О першій Орися розплющила очі і попросила пити.

Чудо сталося. Ліки подіяли. Антибіотик не просто зупинив процес — він повернув дівчину з дороги туди, звідки не повертаються.

— А де пані Рузя? — вже свідомо шукала очима рідну людину хвора. — А де Айна?

Санітарка зітхнула — навіщо дівчині знати це зараз?

Вона приблизно уявляла собі, що відбувається в цей час у кабінеті слідчого. Здригнулася. Цей полковник така звірюка...

Увечері розвела останню дозу дорогоцінних ліків. Ну, от і все... Знала, цього недостатньо. Насправді ефективним є курс лікування — не менше як тиждень. Перше покращення ще нічого не гарантує, якщо антибіотик не вводити достатньою дозою і тривалістю — мікроби знову почнуть свою руйнівну роботу. Далі все залежить від організму хворої. А дівчина настільки слабка, що... І лікарів немає... Все відділення залишилося на її руках — людини, що ніколи не працювала з хворими, адже наукова лабораторія і лікарняна палата — не одне й те ж. Що робити? Як рятувати?

Притулившись на своєму тапчані в сестринській під благеньким лікарняним коциком, Анна Сергіївна думала, як допомогти Орисі. За ці дні перейнялася її долею.

Дістала свою білу хустинку...

Історія цього шматка тканини дивна і майже неймовірна. Після виділення культури пеніцилінового грибка штаму крустозум професор Єрмольєва хвилювалася — як зберегти дорогоцінну культуру? Іде війна, бомба не обирає шляху — одне пряме влучення — і багатомісячна праця бактеріологів знищена. Вирішили вчинити, як Флемінг, Чейн і Флорі — кожен з них на початку війни просочив рідиною, в якій містилася культура грибка, підкладку свого піджака — навіть якщо один з трьох виживе, пеніциліум буде врятовано! Так зробили і працівники лабораторії — змочили в розчині культури простирадло, розрізали на хусточки. Ці хустинки були радше сувеніром, на щастя, бомби обминули лабораторію, та щасливий випадок, яким хустка опинилася в момент арешту в кишені Анни Сергіївни, виручив її у важку хвилю — ще на початку табірного терміну гнійна рана на нозі замалим не призвела до зараження крові. Край хустки, змочений у теплій воді, перетворив рідину на «живу воду» — спори вегетували, розмножилися і перебороли інфекцію. Але це було не так просто — потрібні умови, час, тепло... До того ж, отриману воду можна використовувати лише зовнішньо. Зараз, у лікарні, у досвідченого мікробіолога було майже все необхідне — час, тепло. Не було обладнання. Та слов’яни тим і славні, що вміють зварити борщ із сокири.

Анна Сергіївна дістала заповітну хусточку, яку тримала загорнутою в папір, і ховала від постійних «прожарок», які знищили б грибок. Намочила у теплій воді, поставила кухлика неподалік від печі, в тепле місце, накрила, щоб зайві мікроби не проникли у цю саморобну лабораторію. Знав би Нобелівський лауреат Флемінг!

Потрібен м’ясний бульйон або агар-агар, спеціальне поживне середовище, яке виготовляють з водоростей. Де його взяти тут, де і хліба немає? Бульйон зварила зі щура — вже чого-чого, а цих всюдисущих тваринок тут не бракує. Запах — гидотний, але грибки не гордують. Головне — пильнувати сталої температури. Серед ночі прокидалася — чи не вистигла піч? За дві доби бульйон покрився білою ніжною котячою шубкою. От вона, культура.

За цей час Орисі знову погіршало. Після тимчасового повернення з того світу — знову криза, знову марення, знову гарячка. Але це було вже щось інше — цей біль під час вдиху, задишка, сині губи — це вже не пневмонія, але що? «Я ж не лікар, я не знаю!» — картала себе без вини Анна Сергіївна. От якби Касінський! Він би знав, чим допомогти!

І доктор Касінський повернувся.

Мабуть, справа виявилася не настільки значною, щоб тримати відділення без лікарів. Синець, яким запливло ліве око, свідчив, що полковник не втратив ні кваліфікації, ні сили удару правою.

Не хотів говорити. Лаявся крізь зуби: «Пся крев!»

Увечері, щоб ніхто не чув, розповів доктору Айні, що повернулася одночасно з ним:

— Курва його мати, цей Степанов знову десь трипер підчепив! Виявляється, йому пеніцилін потрібен, щоб свої сороміцькі болячки лікувати, холера ясна!

Айна навіть не здивувалася. Хіба гонорея, яку підчепив полковник від котроїсь зі своїх численних полюбовниць, не важливіша за життя якоїсь зечки, хай навіть молодої, хай навіть талановитої?

Не сказала й слова про власні допити, одразу пішла до хворих. Біля ліжка Орисі насупила брови. її царственне чоло перетнула зморшка тривоги.

— Юзеф Казимирович, это плевриит! Возможно, гнойный. Нужна пуункцияя. Без эвакуации содержимого плевры деевочкаа погибнет. Жидкость собирается слишком быыстро.

Плевральна пункція — операція, якою Касінський володів бездоганно. Мав практику — туберкульозних плевритів у таборах не бракувало.

Орисю посадили. Касінський проперкутував — простукав рівень рідини у плеврі. Зітхнув. Анна Сергіївна тримала її голову, що безсило падала на плече, гладила вологе, сплутане волосся:

— Потерпи, девочка, милая... Больно будет только одну минутку, зато потом станет лучше... Будет легче дышать. Ты выздоровеешь, уедешь домой, к маме...

За свій зеківський термін вона бачила немало хворих, немало смертей. Старі, молоді, зовсім юні умирали в неї на очах. Усіх було шкода, знайомих і незнайомих, але ця дівчинка викликала особливе співчуття.

За весь час жоден звук не злетів з обпечених лихоманкою вуст. Тільки сльози котилися з очей, наче самі собою.

— Ну, от і все, зараз стане краще, — заспокоював і себе самого Касінський, кидаючи кудись набік, щоб не чули жінки,