Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

їх також спокійно вислуховувати похвали, якими обсипають коханці, і не вважати, що їм слід виявляти вдячність хвалителю, а якщо ви вже дозволяєте їм дивитися на вас у товаристві, нехай вони хоч би спершу навчаться не видавати себе поглядом, який явно свідчить про те, що вони вами володіють, який вони плутають із поглядом, що виявляє їх любов. Тоді ви зможете дозволяти їм перебувати разом із вами у товаристві й не наразитеся при цьому на небезпеку, що поведінкою своєю вони зашкодять учителеві. Я сам, радіючи, що зможу посприяти вашій популярності, обіцяю скласти й опублікувати навчальні програми цього нового колежу. Але до того мушу признатися, що дивуюсь, як це ви саме мене вирішили прийняти за школяра. О, як я вже помстився б, коли б ішлося про іншу жінку! Яке задоволення принесла б мені помста! І наскільки це задоволення перевершило б те, якого вона думала мене позбавити! Так, тільки заради вас я можу віддати перевагу примиренню над помстою, і не думайте, що мене утримує щонайменше вагання, хоч щонайменша невпевненість.

Ви в Парижі вже чотири дні, і щодня ви бачилися з Дансені й приймали тільки його. І сьогодні доступ до вас теж був закритий, але щоб перешкодити мені дістатися вас, швейцарові вашому не вистачило тільки вашої витримки. Адже ви мені писали, щоб я не сумнівався, що першим знатиму про ваш приїзд, той самий приїзд, про точний день якого ви ще не могли мене сповістити, хоча писали напередодні свого від’їзду. Чи заперечуватимете ви ці факти, чи спробуєте знайти собі виправдання? І те й інше однаково неможливо, а проте я ще стримуюся! Можете визнати в цьому свою владу, але послухайтеся моєї поради – вдовольніться тим, що відчули її, і більше нею не зловживайте. Ми добре знаємо одне одного, маркізо. Цих слів вам має вистачати.

Завтра вас цілий день не буде вдома, чи точно сказали мені? Нехай так, якщо вас дійсно вдома не буде, а ви можете не сумніватися, що я про це дізнаюсь. Але, так чи інакше, ввечері ви повернетеся додому, а укласти мир буде для нас справою настільки нелегкою, що і до самого ранку часу не вистачить.

Тому сповістіть мене, чи у вас удома, чи там здійсняться наші взаємні й численні спокутні обряди. Проте передусім – покінчімо з Дансені. Думка про нього засіла у вашій навіженій голові, і я можу не ревнувати до марення вашої фантазії. Але ви маєте зрозуміти: нині те, що було тільки примхою, стане явною перевагою, а я не вважаю себе створеним для такого приниження і не чекаю його від вас.

Сподіваюся до того ж, що ви і не вважатимете це за особливу жертву. Але навіть якби вона вам чогось і коштувала, мені здається, я подав вам блискучий приклад! Жінка, сповнена почуття, красива, що жила тільки для мене і, можливо, в цю хвилину вмирає від любові та відчаю, вже, напевно, варта юного школяра, що не позбавлений, якщо хочете, привабливості й розуму, але ще не має ні досвіду, ні витримки.

Прощавайте, маркізо, не говорю вам нічого про мої почуття до вас. Усе, що я можу в цю хвилину, – це не заглядати в тайники свого серця. Чекаю вашої відповіді. І коли ви писатимете її, подумайте, гарненько подумайте, що чим легше для вас змусити мене забути завдану вами образу, тим незгладиміше збереже її в моєму серці відмова або навіть просте відстрочення.

Париж, 3 грудня 17…

Лист 152

Від маркізи де Мертей до віконта де Вальмона

Будьте обережні, віконте, і щадіть мою надзвичайну боязкість! Чи можу я перенести гнітючу думку, що заслужила ваш гнів, а головне, чи не вб’є мене остаточно страх перед вашою помстою? Тим паче, що – вам це прекрасно відомо, – якщо ви вчините мені яку-небудь каверзу, я не матиму ніякої можливості відповісти вам тим же. Хоч скільки б і що б я оголошувала, ви зможете, як і раніше, вести таке саме безтурботне блискуче життя. І справді, ну чого вам страшитися? Виявитися змушеним утікати, якщо у вас на те буде час? Але хіба за кордоном не можна жити не гірше, ніж тут? І в усякому разі, якщо французький двір не тривожитиме вас при тому дворі, де ви влаштуєтеся, для вас це буде лише зміною місця ваших перемог. Тепер, коли цими моральними міркуваннями я спробувала повернути вам холоднокровність, повернімося до наших справ.

Чи знаєте ви, віконте, чому я не вийшла повторно заміж? Вже, напевно, не тому, що мені не траплялися вигідні партії, а єдино для того лише, щоб ніхто не мав права суперечити моїм вчинкам. І справа навіть не в тому, що я побоювалася не мати можливості робити, як я хочу, – врешті-решт, я б завжди наполягла на своєму, – але мене б утрудняло навіть те, що хтось міг мене за що-небудь покартати. І, врешті, тому, що я хотіла обманювати лише для власного задоволення, а не з потреби. І раптом ви пишете мені звичайнісінького подружнього листа! Говорите в нім тільки про мої провинності й про вашу поблажливість. Але як можна бути винною перед тим, перед ким не маєш узагалі ніяких зобов’язань? Я просто не можу цього зрозуміти! Посудіть самі, про що йдеться? Ви застали у мене Дансені, й вам це не сподобалося? На здоров’я! Але які висновки ви з цього зробили? Або це вийшло випадково, як я вам і сказала, або на те була моя воля, чого я вам не говорила. У першому випадку лист ваш несправедливий, у другому він сміховинний – так чи варто було його писати? Але ви приревнували, а ревнощі не розмірковують.

Або у вас є суперник, або немає. Якщо він є, потрібно сподобатися настільки, щоб вам віддали перевагу. Якщо ні, знову ж таки потрібно сподобатися, щоб суперника не з’явилось. В обох випадках слід поводитись однаково. Навіщо ж мучити себе? А головне – навіщо мучити мене? Хіба ви розучилися бути найчарівнішим із прихильників? І хіба ви втратили віру в себе? Ні, віконте, ви погано судите про самого себе. Але, втім, це не так. Річ у тому, що, на вашу думку, я не варта таких зусиль. Вам не стільки потрібна моя прихильність, скільки ви хотіли б зловжити своєю владою. Ви просто невдячний. Дивіться, я, здається,