Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Не заслуговуєте ви і того, щоб я почала виправдовуватись. На покарання за ваші підозри – зберігайте їх. Тому ні про час свого повернення в Париж, ні про візити Дансені я вам нічого не скажу. Вам, здається, коштувало чималих зусиль довідатися про все, чи не так? Що ж, багато вам це дало?

Бажаю від щирого серця, щоб ви дістали від цього якомога більше задоволення: моєму задоволенню воно, в усякому разі, не перешкодило.

Ось єдине, що я можу відповісти на вашого погрозливого листа: йому не судилося сподобатись мені, а тому нині я найменше налаштована задовольнити ваші прохання.

По правді кажучи, прийняти вас таким, яким ви себе показали, означало б по-справжньому зрадити вас. Це означало б не відновити зв’язок із колишнім коханцем, а взяти іншого, набагато менш вартісного. Але я не настільки забула першого, щоб до такої міри обманутися. Той Вальмон, якого я любила, був чарівний. Готова навіть визнати, що ніколи не зустрічала чоловіка, більш достойного любові. Ах, прошу вас, віконте, якщо ви з ним зустрінетеся, приведіть його до мене: і він завжди буде добре прийнятий.

Проте попередьте його, що це ні в якому разі не може бути сьогодні чи завтра. Його Менехм[80] дещо зашкодив йому. Поквапившись, я боюся помилитись: а можливо, ці два дні обіцяні Дансені? Ваш же лист навчає мене, що ви не жартуєте, коли ми зраджуємо дане нами слово. Отже, ви самі бачите, що доведеться почекати.

Але чи вам не однаково? Ви ж чудово помститеся своєму суперникові. Гірше, ніж ви вчинили з його коханою, він із вашою не вчинить. І врешті-решт, хіба одна жінка не варта іншої? Адже це ваші ж правила. І навіть ту, сповнену почуття, красиву, яка могла б жити тільки для вас і померти від любові та відчаю, – навіть її було б принесено в жертву першої примхи, побоювання, що ви на мить станете мішенню випадкового кепкування. І після цього ви хочете, щоб із вами соромилися! Знаєте, це просто несправедливо.

Прощавайте, віконте, станьте знову гідним любові. Дійсно, я більше за все хотіла б знову вважати вас чарівним. І як тільки прийду до такого переконання, даю слово довести вам це. Погодьтеся, що я ще занадто добра.

Париж, 4 грудня 17…

Лист 153

Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей

Негайно відповідаю на вашого листа і постараюся бути до кінця зрозумілим, хоча з вами це нелегко, позаяк ви вирішили не розуміти.

Не було потреби в тривалих розмовах для того, щоб стало ясно: якщо у кожного з нас є в руках усе необхідне, щоб погубити іншого, обом нам у рівній мірі вигідно щадити одне одного. Та і не в цьому річ. Але, крім відчайдушного рішення про взаємну погибель і, поза сумнівом, розумнішого – залишатися в союзі, як і раніше, і навіть іще міцніше об’єднатися, відновивши наш давній зв’язок, – окрім, повторюю, цих двох рішень, може бути чимало інших. Тому зовсім не смішно було сказати вам і зовсім не смішно повторити, що з цього дня я або ваш коханець, або ворог.

Я чудово розумію, що такий вибір вам не до смаку, що вам миліші всякі зволікання, і мені відомо, що ви ніколи не полюбляли говорити «так» або «ні». Але і ви мусите розуміти, що я не можу випустити вас із цього тісного кільця, не ризикуючи бути обдуреним, і мали б також передбачати, що я цього не потерплю. Тепер уже вирішувати вам. Можу запропонувати вам вибір, але не бажаю залишатися в невідомості.

Попереджаю вас тільки, що ви не зіб’єте мене з пантелику своїми міркуваннями, вдалими або невдалими, що не зумієте і обплутати мене лестощами, якими ви хочете прикрасити свою відмову, – словом, що настала пора виявити щиросердя. З цілковитою охотою подам вам приклад і з задоволенням оголошу, що віддаю перевагу миру та союзу. Але, якщо доведеться розірвати й те й інше, мені здається, у мене є на це і право, і повна можливість.

Додам, що найменшу перешкоду з вашого боку мною буде прийнято як справжнє оголошення війни. Ви бачите, що відповідь, якої я прошу, не вимагає довгих і пишномовних фраз. Достатньо двох слів.

Париж, 4 грудня 17…

Відповідь маркізи де Мертей, приписана наприкінці того ж листа:

Ну, що ж, – війна!

Лист 154

Від пані де Воланж до пані де Розмонд

Бюлетені сповіщають вам краще, ніж я, дорогий друже мій, про важкий стан нашої хворої. Цілком присвятивши себе турботам про неї, я відриваю від них час писати вам лише тоді, коли трапляється що-небудь, окрім хвороби.

Щось, дійсно, сталося, – для мене абсолютно несподіване. Я отримала лист від пана де Вальмона, якому заманулося обрати мене своєю повірницею й навіть посередницею між ним і пані де Турвель: він теж написав їй листа, додавши його до адресованого мені.

Один я повернула йому, на інший відповіла. Останнього пересилаю вам і гадаю, що ви, як і я сама, погодитесь, що я не мусила та й не могла нічого зробити з того, про що він мене просить. Але навіть якби мені й хотілося виконати його прохання, наш нещасний друг не в змозі була б мене зрозуміти: вона безперервно в маренні. Але що скажете ви про цей відчай пана де Вальмона? Передусім – чи вірити йому, чи він хоче всіх до кінця обманювати?.[81] Якщо цього разу він щирий, то сміливо може сказати, що сам став ковалем своєї долі. Гадаю, що моя відповідь не припаде йому до смаку, але признаюсь – усе, що мені стає відомо про цю злощасну історію, все більше й більше налаштовує мене проти її винуватця.

Прощавайте, дорогий друже мій, повертаюся до своїх сумних обов’язків, іще сумніших через те, що в мене так мало надії на успіх. Ви знаєте про мої почуття до вас.