Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Лист 155

Від віконта де Вальмона до кавалера Дансені

Я заходив до вас двічі, дорогий кавалере, але, промінявши роль закоханого на роль баламута, ви – що цілком природно – стали невловимі. Проте ваш камердинер запевнив мене, що ви до вечора повернетесь і наказали йому чекати вас. Щоправда, я, втаємничений в усі ваші плани, чудово зрозумів, що повернетеся ви тільки на хвилинку, щоби вдягтися в належний костюм, і негайно ж помчите здобувати нові перемоги. У добрий час, можу лише вітати це. Але, можливо, сьогодні ввечері ви піддастеся спокусі змінити напрям. Ви знаєте лише половину справ, які стосуються вас, треба повідомити вас іншу, а там уже вирішуйте самі. Знайдіть час прочитати мого листа. Він не відірве вас від насолод, навпаки: єдина його мета – дати вам можливість вибору між ними.

Якби я користувався повною вашою довірою, якби я знав від вас самого ту частину ваших таємниць, про які ви дозволили мені здогадуватись, я б про все був поінформований заздалегідь, виявився б у своїй старанності набагато більш спритним, і тепер воно б вас не утрудняло. Але виходитимемо з існуючої ситуації. Хоч яким би було ваше рішення, навіть у гіршому разі воно ощасливить, окрім вас, іще когось іншого.

Сьогодні вночі у вас призначене побачення, чи не так? Із привабливою і обожнюваною вами жінкою? Бо яку жінку не обожнюєш у вашому віці, особливо протягом першого тижня? Чарівний маленький будиночок, знятий виключно заради вас, надасть насолоді всі принади свободи й цілковитої таємниці. Усе вже обумовлено – вас чекають, і ви палаєте нетерпінням кинутися туди! Ось що знаємо ми обоє, хоча мені ви про це нічого не говорили. А тепер – ось чого ви не знаєте і про що я мушу вас повідомити.

З моменту повернення мого в Париж я знаходив способи зробити можливими ваші зустрічі з мадемуазель де Воланж. Я обіцяв вам це, і ще останнього разу, коли ми з вами про це говорили, мав підстави гадати, судячи з ваших відповідей, можна сказати навіть – з вашого захвату, що стараюся на щастя вам. Займаючись цією важкою справою сам, я не міг розраховувати на успіх і тому підготував ґрунт, а в усьому іншому поклався на завзяття вашої юної коханої. Почуття підказало їй способи, яких не знайшла вся моя досвідченість. Словом, на нещастя ваше, все їй удалося. «Ось уже два дні, – сказала вона мені сьогодні ввечері, – як усі перешкоди подолано». Таким чином, тепер ваше щастя залежить лише від вас самих.

Протягом цих же двох днів вона мріяла повідомити цю новину вам особисто і, незважаючи на відсутність її матусі, вас було б прийнято. Але ви навіть і не з’явились! І не приховуватиму від вас, що юна особа – чи з примхи, чи небезпідставно – видалася мені дещо скривдженою таким браком старанності з вашого боку. Зрештою, вона знайшла спосіб і мені дати можливість проникнути до неї й узяла з мене обіцянку якнайскоріше передати вам листа, що додається. Вона так турбувалася про це, що – б’юся об заклад – в нім ідеться про побачення на сьогоднішній вечір. Хай там як, але я присягався честю та дружбою, що ніжне послання ви отримаєте сьогодні вдень, а тому не можу й не хочу зрадити цього слова.

А тепер, юначе, що ж ви зробите? Вас чекає вибір між кокетуванням і любов’ю, між насолодою і щастям. Що ви оберете?

Якби я говорив із Дансені, яким він був три місяці тому, або навіть тиждень тому, то, впевнений у його почуттях, не сумнівався б і у вчинках. Але нинішній Дансені, якого жінки рвуть одна в одної, який жадає пригод і став, як це в таких випадках буває, до деякої міри лиходієм, чи віддасть перевагу він боязкій дівчині, що не має за собою нічого, окрім краси, невинності й своєї любові, – принадам жінки, що в повній мірі має досвід?

Що стосується мене, дорогий мій друже, то мені здається, що навіть за ваших нових правил, які є, – не заперечую цього – певною мірою і моїми, обставини змусили б мене вирішити на користь юної коханої. Передовсім тут на одну жінку більше, потім привабливість новизни і, врешті, побоювання, що, не зірвавши плоду стількох турбот, ви назавжди втратите цю можливість. Бо в цьому разі її дійсно було б утрачено, а нова може і не трапитись, особливо коли йдеться про перший вияв жіночої слабкості. Часто за цих обставин досить хвилинного роздратування, ревнивої підозри, навіть чого-небудь іще менш значного, щоб перешкодити по-справжньому найблискучішій перемозі. Тонуча доброчесність хапається навіть за соломинку, а якщо їй вдається врятуватися, вона стає набагато боязкішою, і її вже не так-то легко застукати зненацька.

Навпаки, – чим ризикуєте ви відносно іншої сторони? Навіть не розривом, – найбільше – легкою суперечкою, при якій можна, трохи постаравшись, домогтися всіх радощів примирення. Що залишається жінці, яка вже віддалась, як не поблажливість? Що вона виграє суворістю? Втратить насолоду без користі й без слави.

Якщо, як я припускаю, ви приймете рішення на користь любові, – по-моєму, це буде і вимогою розуму, – я вважаю, що було б обережніше не попереджати заздалегідь про те, що ви не з’явитеся на побачення. Нехай вас чекають: якщо ви ризикнете дати якесь пояснення, його, можливо, побажають перевірити. Жінки цікаві й уперті. Усе може розкритися. Сам я, як вам відомо, щойно відчув це на собі. Але якщо ви залишите в іншої сторони надію, марнославство підтримає її, і втрачена вона буде лише через чималий час після того моменту, коли перевірка була б іще можлива. А наступного дня ви вже можете підшукати собі будь-яку перешкоду, що завадила вам з’явитись: або ви захворіли, або, якщо знадобиться, навіть помирали, або сталося ще щось, що приводить вас у не менший відчай, – і все в повному порядку.

Втім, хоч на що б ви зважились, я прошу вас тільки сповістити мене, і оскільки я є особою незацікавленою, завжди вважатиму, що ви вчинили правильно. Прощавайте, ласкавий друже.

Можу додати ще одне: я тужу за пані де Турвель, я у відчаї, що розлучений із нею, я півжиття віддав би за щастя присвятити їй іншу половину. Ах, повірте мені: щастя дає лише любов.

Париж, 5 грудня 17…