Жінка у білому - Вилки Коллінз

не мала в роті, захотіла випити чашку чаю. (І чому я повинен відповідати за ці вульгарні переживання, що починаються сумом, а кінчаються чашкою чаю?) Саме тієї хвилини, коли вона «поставила горнятко на вогонь» (я наводжу ці слова, покладаючись на Луї, бо він запевняє, ніби розуміє їхнє значення і залюбки мені пояснить, але я принципово не бажаю слухати ніяких пояснень), — тож, тільки вона «поставила горнятко на вогонь», як двері відчинились, і її «мов обухом по голові ударило» (знов її власні слова, зовсім незрозумілі цього разу не тільки для мене, а й для Луї), бо до неї зайшла «її світлість міледі графиня». З почуттям великої втіхи я тут відтворюю, як титулує мою сестру покоївка моєї небоги. Моя бідолашна сестра — набридлива жінка, що вийшла заміж за чужоземця. Та продовжую: двері відчинились, її світлість міледі графиня увійшла до кімнати, й Молоду Особу «мов обухом по голові ударило». Дуже цікаво!

Мені таки треба трохи перепочити, зібратися на силі. Ось полежу, відкинувшись у кріслі й заплющивши очі, кілька хвилин, Луї змочить бідні мої, болючі скроні одеколоном, і тоді, можливо, я буду здатний писати далі.

Її світлість міледі графиня...

Ні! Писати я можу, та сидіти мені несила. Краще я приляжу й диктуватиму. В Луї жахливий акцент, але англійську мову він знає і писати може. Вельми зручно!

Її світлість міледі графиня пояснила свою несподівану появу в заїзді тим, що прийшла переказати Фанні ще якісь невеличкі доручення від міс Голкомб — та, мовляв, поспішала й забула про це сказати. Молода Особа хотіла зразу ж почути, що то за доручення, але графиня не поспішала говорити про них (як це схоже на набридливі звички моєї сестри!), поки Фанні не вип'є чаю. Її світлість напрочуд турботливо і люб'язно (як це не схоже на мою сестру!) сказала: «Бідна моя дівчинко, я певна, що вам дуже хочеться чаю. Хай доручення трохи почекають. Ну ж бо, заспокойтеся — я сама запарю чаю і вип'ю чашечку з вами». Здається, саме такі було сказано слова, саме так їх схвильовано повторила в моїй присутності Молода Особа. У всякому разі графиня наполягла на своєму й запарила чаю, і в своєму приниженні зайшла так далеко, що налила по чашці чаю собі й дівчині. Та випила чаю і, за її словами, відзначила цей незвичайний випадок тим, що через п'ять хвилин ураз зомліла, вперше у своєму житті. Тут я знов наводжу її власні слова. Луї вважає, що вони супроводилися ще ряснішим виділенням сліз. Сам я не можу ствердити, так це було чи ні. Досить було з мене, що я присилував себе слухати, а очі мої тоді були заплющені.

Де ж це я зупинився? Ах так, вона зомліла, випивши чашку чаю з графинею, — випадок, який, можливо, зацікавив би мене, коли б я був її лікарем, але, не маючи відношення до медицини, я просто нудьгував, слухаючи її розповідь про це, та й годі. Через півгодини, прийшовши до тями, вона побачила, що лежить на кушетці, а коло неї, окрім хазяйки, нема більш нікого. Графиня надумала, що вже надто пізня година, щоб лишатися далі в заїзді, й пішла геть, як тільки дівчина почала виявляти ознаки життя. Хазяйка була така добра, що відвела дівчину нагору й допомогла облягтися.

Лишившись на самоті, вона помацала в себе за пазухою (я вельми жалкую, що мушу вдруге згадувати таку річ) і переконалася, що обидва листи лежать собі в тому сховку, але чомусь пожмакані. Цілу ніч голова їй крутилася, та вранці вона вже почувалася досить добре, щоб рушити в дорогу. Листа, адресованого тому набридливому незнайомцеві — лондонському джентльменові, вона вкинула в поштову скриньку, а нині передавала другого листа просто мені в руки, як було їй велено. Все це була щира правда, і, хоч вона не могла дорікнути собі ні за яке недбальство, вона була в цілковитому сум'ятті й дуже-дуже потребувала поради. При цих словах, як вважає Луї, знов з'явилися виділення. Може, й так. Але куди важливіше згадати, що саме при цих її словах мій терпець луснув, — я розплющив очі й втрутився.

— І до чого все це? — спитав я. Нетямуща покоївка моєї небоги витріщилася на мене й стала, мов води в рот набравши.

— Спробуйте з'ясувати, — сказав я камердинеру. — Перекладайте мені, Луї.

Луї спробував і почав перекладати. Іншими словами, він негайно поринув з головою в колодязь плутанини, й Молода Особа канула слідком за ним. Я вже й не пам'ятаю, коли я так тішився! Поки це мене розважало, я дозволяв їм борсатися на дні колодязя. А коли мені обридло, я зробив розумове зусилля й витяг їх нагору.

Чи й варто казати, що моє втручання дало мені змогу за якийсь час з'ясувати значення висловів Молодої Особи.

Я з'ясував, що вона в цілковитому сум'ятті, бо та послідовність подій, яку вона тільки-но змалювала, завадила їй дістати від графині додаткові доручення міс Голкомб. Вона потерпала, що ті доручення мали велику вагу для її хазяйки. Вона б вернулася поночі в Блеквотер-Парк, аби спитати про них у самої міс Голкомб, але не посміла через сера Персіваля. І залишитися ще на день у заїзді вона не зважилась, бо міс Голкомб веліла їй ні в якому разі не спізнитися на ранковий поїзд. Вона дуже потерпала, коли б ті її злощасні млості не призвели до іншого нещастя: її господиня ще подумає, що на неї не можна покластися! Вона смиренно просила моєї ради: чи варто їй написати до міс Голкомб, усе пояснивши й попросивши пробачення, а також спитавши, чи не могла б вона перелічити ті доручення в листі, якщо ще не пізно? Я не перепрошую за ці вкрай прозаїчні рядки. Мені велено написати їх. Неймовірно, але є люди, яких і справді більше цікавить те, що мені сказала тоді покоївка моєї небоги, аніж те, що я їй сказав! Кумедна зіпсутість!

— Я була б вам така вдячна, сер коли б ви люб'язно порадили мені, як краще вчинити, — заявила Молода Особа.

— Лишіть усе, як є, — сказав я, пристосовуючи свою мову до рівня слухачки. — Я завжди лишаю все, як є. Так. Це все?

— Якщо ви вважаєте, сер, що я беру на себе надто велику сміливість, бажаючи написати до міс Голкомб, то я, звісно, не посмію писати їй. Але мені так хочеться зробити все, що я тільки можу, для моєї