Жінка у білому - Вилки Коллінз

Раптом крісло внизу зарипіло знов, і я відчула, як здригнулася піді мною колона, що підтримувала дах веранди. Граф скочив на ноги і вдарив обурено по колоні кулаком.

— Персівалю! Персівалю! — в запалі вигукнув він.— Невже ви отак погано мене знаєте? Невже ви досі не вивчили моєї вдачі? Характером я належу до благородного античного світу! Я здатний на щонайвищі подвиги коли мені випадає нагода їх звершити. Це нещастя мого життя що подібних випадків було так мало! Дружба для мене священна! Чи ж я винен, що ваш скелет сам вихилився з шафи й трапив мені на очі? І чому я признався у своїй цікавості? Та щоб удосконалити власну витримку й самовладання, ви, жалюгідний, поверховий, неспостережливий англійцю! Я міг би витягти з вас вашу таємницю, як витягую ось цього пальця із зціпленого кулака, — за іграшки витяг би, ви самі це добре знаєте. Але ви закликали до мого почуття дружби, а обов'язки дружби для мене священні. Дивіться! Я топчу ногами свою негідну цікавість. Мої чисті почуття підносять мене над нею. Визнайте ці почуття, Персівалю! Наслідуйте їх, Персівалю! Потиснім один одному руки — я вам прощаю!

На останніх словах голос його затремтів-затремтів, ніби він справді пустив сльозу!

Сер Персіваль знічено почав вибачатись, але граф був надто великодушний, щоб вислуховувати його.

— Ні! — сказав він. — Коли мій друг образив мене, я можу простити йому, не вимагаючи перепрошень. Скажіть мені щиро: вам потрібна моя допомога?

— Так, ще й дуже.

— Ви можете сказати мені, що саме вам треба, не виказуючи таємниці?

— Спробую, принаймні.

— То й спробуйте.

— Ну, справи мої такі я вже казав вам сьогодні, що, попри всі мої старання, мені не пощастило розшукати Анну Катерік.

— Так, казали.

— Фоско, я пропав, якщо вона не знайдеться!

— Ха! Невже це аж так серйозно?

Вузька смужка світла ковзнула по веранді і впала на садову доріжку. Граф, певне, взяв лампу що стояла посеред кімнати, й підніс до самого обличчя свого друга, щоб придивитися до нього.

— Так, — мовив він, — цього разу ваше обличчя каже правду. Певне, це й справді серйозно — як і справа з векселями.

— Куди серйозніше! Це така сама правда, як і те, що я сиджу ось тут перед вами!

Світло знову зникло, й розмова потекла далі.

— Я показав вам листа до моєї дружини, якого Анна Катерік заховала в піску, — провадив далі сер Персіваль. — В тому листі вона не вихваляється, Фоско, вона дійсно знає мою таємницю.

— Якомога рідше згадуйте про ту таємницю в моїй присутності, Персівалю. Вона її почула від вас?

— Ні. Від своєї матері.

— Дві жінки знають ваші особисті справи — зле, зле, зле, мій друже! Одне запитання, перш ніж ми підемо далі. Мені тепер цілком зрозуміло, чому ви запроторили дочку до божевільні, але не зовсім ясно, як вона звідти втекла. Чи підозрюєте ви, що якийсь ваш ворог підкупив людей, яким був доручений нагляд за нею, і вони зумисне дозволили їй втекти?

— Ні. Вона була найсумирнішою, найслухнянішою пацієнткою, і вони, дурні, просто довіряли їй. Вона досить недоумкувата, щоб перебувати в будинку для божевільних, але досить розумна, щоб погубити мене, коли буде на волі. Ви розумієте мене?

— Чудово розумію. А тепер, Персівалю, дайте мені відповідь на найголовніше, й тоді я знатиму, що робити. В чому на сьогодні полягає для вас небезпека?

— Анна Катерік перебуває десь тут неподалік і спілкується з леді Глайд — ось у чім небезпека! Розумієте? Хіба вам не ясно, після того, як ви ознайомилися з листом Анни Катерік до моєї дружини, що леді Глайд знає мою таємницю, хоч і заперечує це?

— Хвилиночку, Персівалю. Якщо леді Глайд і знає вашу таємницю, то вона розуміє, що розголошення цієї таємниці скомпрометує вас. Адже ж, як ваша дружина, вона, звісно, не зацікавлена виказувати вас?

— Ви так гадаєте? Слухайте далі. Вона була б не зацікавлена виказувати мене, коли б хоч трохи була прихильна до мене. Але склалось так, що я — тільки перепона на шляху іншого чоловіка. Вона любила його до заміжжя, любить його й нині — клятого пройдисвіта, простого вчителя малювання на ім'я Гартрайт!

— Мій дорогий друже! І що в цьому такого особливого? Всі вони закохані в кого-небудь іншого. Хто на першому місці в жіночому серці? Я при всьому своєму досвіді ніколи ще не зустрічав чоловіка, котрий був би номером першим. Номер другий — буває. А частіше — номер третій, четвертий, п'ятий. Але номер перший — ніколи! Звісно, він існує, та мені він не траплявся.

— Постривайте! Я ще не договорив. І хто, як ви думаєте, з самого початку допомагав Анні Катерік, коли доглядачі з божевільні кинулися за нею навздогін? Гартрайт! Як ви гадаєте, хто знов бачився з нею в Камберленді? Гартрайт! Обидва рази він розмовляв з нею віч-на-віч... Стривайте! Не перепиняйте мене. Негідник закоханий в мою дружину не менше, ніж вона в нього. Він знає мою таємницю, і вона її знає. Дайте їм тільки знов зустрітись, і вони у власних інтересах обернуть свою обізнаність проти мене.

— Спокійно, Персівалю, спокійно! Хіба ви не вірите в порядність леді Глайд?

— До дідька порядність леді Глайд! Я не вірю в її чесноти — вірю тільки в її гроші. Тепер ви розумієте, в якому я становищі? Може, сама собою вона й не страшна для мене, але вкупі з тим волоцюгою Гартрайтом...

— Так, так, я розумію. А де цей містер Гартрайт?

— За кордоном. І я не радив би йому квапитися назад на батьківщину, якщо він хоче зберегти цілою свою шкуру.

— Ви певні, що він за кордоном?

— Авжеж, певен. За моїм розпорядженням його вистежували від тієї хвилини, коли він поїхав з Камберленду й до самого його відплиття. О, можу вас запевнити, я був обачний! Анна Катерік жила в будинку одного фермера біля Ліммеріджа. Я сам ходив на ферму після того, як вона втекла звідти, й переконався, що фермер з дружиною нічого не знають. Я дав її матері зразок листа, якого та мала написати міс Голкомб, аби зняти з мене всі підозри, нібито я навмисне запроторив її дочку до божевільні. Страшно сказати, скільки я витратив, щоб спіймати її, і раптом, попри всі мої перестороги, вона з'являється в моєму власному маєтку й вислизає у мене з-під