Жінка у білому - Вилки Коллінз
Чому я досі сиджу за цим столом? Нащо стомлюю свої запалені очі й розпашілу голову цим писанням? Чом не лягти й не відпочити, чом не спробувати втишити уві сні жар, що пожирає мене?
Я не смію. Страх, дужчий за всі інші страхи, заволодів мною. Я боюсь цього жару, що палить мою шкіру; я боюсь цього пульсування й шуму в голові. Якщо я ляжу зараз, де знаття, що мені стане сил і свідомості, щоб підвестися знову?
Ох, дощ, цей дощ, жорстокий дощ,— через нього я так перемерзла вночі!
Д е в' я т а г о д и н а.
Вибило дев'ять чи вісім ударів? Здається, дев'ять? Я знову вся трясусь, тремчу від голови до п'ят на теплому літньому повітрі.
Невже я спала отут, сидячи? Вже й не пам'ятаю.
О Господи, невже я захворію?
Захворіти! В такий час! Моя голова — я так потерпаю за свою голову. Я ще можу писати, але рядки зливаються докупи. Я розрізняю слова. Лора — я пишу «Лора» й бачу написане слово. Скільки ж разів било — вісім чи дев'ять?
Холодно, ой як холодно! Ох, той нічний дощ! І удари годинника, ті удари — я не можу їх полічити — б'ють мені в голові...
ПРИМІТКА
На цьому запис стає нерозбірливий. Наступні кілька рядків складаються лише з частин слів упереміш із ляпками та закарлюками. Останні позначки на папері віддалено нагадують літери «Л» та «О», тобто ім'я леді Глайд.
На наступній сторінці щоденника — вже інший запис. Почерк чоловічий — грубий, розмашистий, твердий і чіткий. Запис позначений датою «21 червня» і містить ось такі рядки:
ПІСЛЯМОВА ЩИРОГО ДРУГА
Завдяки хворобі нашої чудової міс Голкомб мені випала нагода зазнати несподіваної інтелектуальної насолоди. Я маю на увазі прочитання цього дуже цікавого щоденника, якого я тільки-но дочитав до останнього рядка.
В ньому кілька сотень сторінок. Поклавши руку на серце, я стверджую, що кожна сторінка зачарувала, освіжила, захопила мене.
Такій чулій людині, як я, невимовно приємно коли вона може це сказати.
Гідна захоплення жінка!
Я маю на увазі міс Голкомб.
Величезна праця!
Я це кажу про щоденник.
Так, ці сторінки вражають. Тактовність, яку я знаходжу в них, стриманість, рідкісна відвага, дивовижна пам'ять, точні оцінки характерів, легка граційність стилю, чарівні спалахи жіночої чутливості — все це невимовно підсилило моє захоплення цим божественним створінням, цією чудовою Меріан. Її опис моєї власної персони зроблено рукою майстра, він абсолютно довершений. Я від усього серця свідчу, що портрет цілком відповідає оригіналові. Відчуваю, яке яскраве враження я, напевне, справив на неї, коли вона змалювала мене такими розкішними, багатими, великими мазками! Я знов тут оплакую жорстоку необхідність бути в незлагоді з нею й протиставляти свої інтереси її інтересам. За щасливішого збігу обставин який я був би гідний міс Голкомб... і яка гідна була б міс Голкомб мене!
Почуття, якими живе нині моє серце, переконують мене самого, що допіру написані моєю рукою рядки глибоко правдиві. Ці почуття підносять мене над усіма суто особистими міркуваннями. З цілковитою безсторонністю я віддаю належне пречудовій хитрості, завдяки якій ця незрівнянна жінка зуміла почути приватну бесіду між Персівалем і мною, а також дивовижній точності, з якою вона виклала всю нашу розмову від початку до кінця.
Ці почуття спонукали мене запропонувати незворушному лікареві, що її лікує, мої широкі знання в галузі фармакології та блискучу мою обізнаність із витонченими засобами, які медицина й магнетична наука надали в користування людству. Поки що він відхиляє мої пропозиції про допомогу. Нікчема!
І насамкінець: ці почуття надихнули ці рядки, вдячні, ніжні, батьківські рядки, які я записав у цей щоденник. Я його закриваю. Моє строге чуття порядності велить мені покласти його назад (руками моєї дружини), на стіл міс Голкомб. Обставини ведуть мене до важливих подій.
Неозорі перспективи успіху розгортаються перед моїми очима. Я виконую те, що визначила мені доля, із спокоєм, який жахає мене самого. Тут мені вільно тільки скласти данину шанобливого захоплення. Із святобливою ніжністю я складаю його до ніг міс Голкомб.
Кожен мій подих — молитва про її одужання.
Я висловлюю їй співчуття з приводу краху всіх тих планів, що їх вона складала на благо своєї сестри. Воднораз я благаю її вірити, що відомості, які я взяв з її щоденника, я нікотрим способом не використаю, аби посприяти тому краху. Її записи просто потверджують, наскільки правильну лінію поведінки обрав я раніше. Я вдячний цим сторінкам за те, що вони пробудили в мені щонайвищі почуття, — і тільки.
Для особистості, наділеної чутливістю, рівною моїй, це просте твердження пояснить і виправдає все.
А міс Голкомб якраз і є особистість, наділена чутливістю, рівною моїй.
Переконаний в цьому, я ставлю тут свій підпис.
Фоско
Оповідь продовжує Фредерік Ферлі, есквайр, власник маєтку Ліммерідж
(Про те, яким чином одержано звіт містера Ферлі, а також інші звіти, наведені після цього, ми розповімо далі.)
Велике лихо мого життя полягає в тому що ніхто не хоче дати мені спокій.
Навіщо — питаю я всіх-усіх, — навіщо турбувати мене? Ніхто не відповідає на це запитання й ніхто не дає мені спокою. Родичі, друзі й чужі люди неначе змовилися набридати мені. За що? Питаю сам себе, питаю те саме у мого камердинера Луї по п'ятдесят разів на день: що я зробив їм поганого? Ні я, ні він не можемо дати відповіді на це запитання. Диво дивне!
А це мене спостигла ще й така прикрість: причепилися, щоб я написав цей звіт. Чи ж людині з такими нещасними нервами писати якісь там звіти? Коли я наводжу це абсолютно серйозне заперечення, мені кажуть, що певні важливі події, пов'язані з долею моєї небоги, сталися при мені, тож саме я повинен їх описати. На випадок, коли б я не зумів змусити себе виконати це прохання, мені погрожують такими наслідками, від самої думки про які я впадаю в прострацію. Якщо по правді, то нічого погрожувати мені. Розбитий своїми хворобами та родинними клопотами, я не здатний чинити опір. Якщо ви
