Жінка у білому - Вилки Коллінз
Попри моє небажання його слухати, він уже стільки наговорив і, на мій превеликий жах, виглядав здатним наговорити ще куди більше, знов же попри моє небажання його слухати. Аби тільки якось порятуватись, я ухилився від його люб'язної пропозиції.
— Красно дякую, — відповів я. — Я швидко прямую до загину. З моїм станом здров'я я мушу брати все на віру. Дозвольте мені вчинити так і в цьому випадку. Сподіваюсь, ми зрозуміли один одного. Так. Запевняю вас, дуже вдячний за вашу люб'язну участь. Якщо я хоч колись піддужчаю і матиму нагоду коли-небудь іще ближче познайомитися з вами...
Він підвівся. Я думав, він іде геть. Ні! Ще розмови, ще зайві хвилини, щоб посіяти більше зарази, й то у мене в кімнаті, затямте — у мене в кімнаті!
— Хвилиночку! — сказав він. — Іще хвилиночку, а тоді я попрощаюся з вами. Дозвольте переконати вас в одній невідкладній необхідності. Річ ось у чім, сер! Ви не повинні чекати, поки видужає міс Голкомб, щоб прийняти у себе леді Глайд. Міс Голкомб доглядають лікар, економка, а також досвідчена доглядальниця — троє, за чию відданість і сумлінність я ручуся життям. Я вам це кажу Я скажу вам також, що тривога й переживання за сестру вже підірвали здоров'я леді Глайд, і тепер вона не здатна бодай чимось допомогти хворій. Стосунки її з чоловіком день до дня стають дедалі напруженіші й небезпечніші. Якщо ви залишите її ще на якийсь час у Блеквотер-Парку, це аж ніяк не посприяє швидшому видужанню її сестри, й водночас ви ризикуєте накликати публічний скандал, а скандалу і ви, і я, і всі ми зобов'язані уникнути — в ім'я священних інтересів Родини. Від усієї душі раджу вам скинути з пліч серйозну відповідальність за зволікання. Напишіть леді Глайд, щоб вона негайно приїжджала сюди. Виконайте ваш родинний, ваш почесний, ваш неминучий обов'язок, і, хоч би що сталося в майбутньому, ніхто ні в чому не зможе вам дорікнути. Я так кажу на підставі мого великого досвіду, я пропоную вам дружню пораду. Ви приймаєте її? Так чи ні?
Я подивився на нього — тільки подивився на нього; сподіваюсь, кожна рисочка мого обличчя промовляла про моє дивування з його надзвичайної самовпевненості й про рішимість подзвонити Луї, щоб той вивів його з кімнати. Хоч як це неймовірно, але мушу визнати: вираз мого обличчя, очевидно, не справив на нього ніякісінького враження. У нього не було нервів — такий він, певне, і вродився — без нервів!
— Ви вагаєтеся? — сказав він. — Містере Ферлі! Я розумію ваші вагання. Ви заперечуєте — ви бачите, сер, як моя споріднена з вашою душа читає ваші сокровенні думки! — ви заперечуєте, бо леді Глайд у недосить доброму здоров'ї й настрої, щоб самій рушати в довгу мандрівку з Гемпшіру в Ліммерідж. Її особисту покоївку, як ви знаєте, віддалили від неї, а з-поміж решти слуг у Блеквотер-Парку немає нікого, хто б міг помандрувати разом з нею з одного кінця Англії в другий. Ви знову заперечуєте: вона не зможе з усією зручністю зупинитися й перепочити в Лондоні, бо їй вкрай незручно буде самій їхати, влаштовуватися в лондонському готелі, де її ніхто не знає. Одним духом я потверджую слушність ваших заперечень, — одним духом їх усуваю! Прошу вас, простежте за розвитком моєї думки востаннє. Повернувшись разом із сером Персівалем до Англії, я мав намір оселитися в околицях Лондона. Цей мій намір щойно щасливо здійснився. Я винайняв на півроку невеликий мебльований будинок у кварталі, що називається Сент-Джонз-Вуд. Будьте ласкаві запам'ятати цей факт і дивіться далі, який план я хочу запропонувати. Леді Глайд їде в Лондон — недовга путь. Я сам зустрічаю її на станції, сам везу в наш дім, де вона перепочине й переночує (а це ж бо й дім її рідної тітоньки); вранці її, відпочилу, я відвожу на станцію знов, саджаю у вагон, вона їде сюди, і її власна покоївка (що нині живе під вашим дахом) зустрічає її коло самісіньких дверцят карети. Ось план, де враховано і зручність, і правила пристойності, — ось ваш власний обов'язок, обов'язок гостинності, любові й співчуття щодо знедоленої леді, яка так усього цього потребує! Все це просто й легко, від початку й до кінця. Я від щирого серця запрошую вас, сер, приєднатися до моїх зусиль, спрямованих на благо священних інтересів нашої Родини. Я серйозно раджу вам написати й послати зі мною листа з пропозицією вашої гостинності (й серця), а також моєї гостинності (й серця) цій скривдженій і нещасливій леді, про чиє благополуччя я клопочусь сьогодні!
Він махав на мене своїм страшним ручиськом, бив себе у свої заразні груди, він ораторствував переді мною так, ніби виступав у парламенті. Пора, пора було вдатися до будь-яких відчайдушних заходів! А також подзвонити Луї, щоб той ужив потрібних осторог, терміново продезинфікувавши кімнату.
В цій притузі мені раптом сяйнула думка, неоціненна думка, яка, так би мовити, вбивала двох зайців однм ударом. Я вирішив позбутись і стомливого графового красномовства, і набридливих клопотів леді Глайд, погодившись на прохання цього осоружного чужоземця: зараз же написати листа! Не було ніякої небезпеки, що запрошення буде прийняте, бо Лора нізащо не погодиться виїхати з Блеквотер-Парку, поки Меріан лежить там хвора. Незрозуміло, як ця чарівно зручна перешкода не спала на думку самому графові, що нахабно втручається в чужі справи! Він просто не додумався до цього. Острах, що коли я дам йому час на роздуми, то він ще додумається, так надихнув мене, що я з усіх сил постарався сісти, схопив, справді схопив письмове приладдя, яке лежало поруч, і настрочив листа так швидко, мовби я був простий конторський клерк. «Люба Лоро, приїжджайте, будь ласка, коли захочете. Заночуйте в Лондоні, в домі вашої тітоньки. Засмучений звісткою про хворобу дорогої Меріан. Ваш люблячий дядечко». Тримаючи цю записку на якомога дальшій відстані від себе, я подав її графові, одкинувся на спинку крісла й сказав:
— Даруйте, оце все, що я можу зробити, —
