Білі зуби - Зеді Сміт

— Пощастило ж Оскару, — сказав Міллат.

— Як би там не було, я дуже втішена з того, що ви тут, бо Чалфени, я маю на увазі — ну, це може звучати дещо дивно, але я справді хотіла переконати вашого директора, що це найкраще рішення, і тепер, оскільки ви тут і я більш ніж певна, що… бо Чалфени…

— Знають, як проявити в людях правильні штуки, — закінчив Джошуа. — Вони таке зробили зі мною.

— Так, — підтвердила Джойс, уся аж сяючи від гордості. — Точно.

Джошуа відштовхнув свій стільчик від стола і встав.

— Ну, час би нам уже піти вниз вчитися. Маркусе, можеш потім до нас заглянути і допомогти з біологією? Я справді нічого не тямлю в цих штуках з репродукцією, не можу я перевести дані в байти.

— Домовились. Однак зараз я працюю над Мишою Майбутнього. — Це була жартівлива родинна назва для Маркусового проекту, і молодші Чалфени наспівували за батьком «Миша Майбутнього!», уявляючи собі антропоморфного гризуна в червоних шортах. — І потім мені треба ще пограти з Джеком на піаніно. Скотт Джоплін. Джек — ліва рука, я — права. Не зовсім Арт Татум, — сказав він, куйовдячи Джеку волосся, — але вже якось є.

Айрі з усіх сил напружила уяву, щоб побачити містера Ікбола, що грає праву руку Скотта Джопліна своїми мертвими сірими пальцями. Або містера Джонса, який переводить щось у байти. Її щоки почервоніли від тепла цього чалфенівського відкриття. Отже, є на світі батьки, які живуть у сучасності, не витягують увесь час струхлявілу історію. Є чоловіки, не затягнуті по шию в болото минулого.

— Ви ж залишитеся на вечерю, правда? — благала Джойс. — Оскар дуже хоче, щоб ви залишилися. Оскарові так подобається, коли в нас вдома є чужі люди, це його стимулює. Особливо він любить коричневих гостей! Правда, Оскаре?

— Неправда, — признався Оскар і плюнув Айрі у вухо. — Я ненавиджу коричневих зайд.

— Коричневі гості його стимулюють, — прошепотіла Джойс.

Це взагалі було століття зайд — коричневих, жовтих і білих. Це було століття великого емігрантського експерименту. Тепер уже можна побачити на дитячому майданчику Ісаака Ленга, що грається з рибками, Денні Рахмана із футбольним м’ячем, Кванга О’Рурка біля баскетбольного кошика, Айрі Джонс, яка наспівує щось собі під ніс. Діти, у яких імена не вживаються з прізвищами. Імена, які приховують велелюдний вихід, авіа- та суднокатастрофи, холодні прийоми, санітарні перевірки. Це тільки тепер і, можливо, тільки у Віллесдені можуть потоваришувати Сіта і Шарон, яких усі, до речі, плутають, бо Сіта біла (просто її матері сподобалося ім’я), а Шарон пакистанка (її мати вирішила, що так буде менше проблем). Так, і незважаючи на все це змішування, незважаючи на те, що гості й господарі врешті влаштувалися у житті одне одного з повним комфортом (як чоловік влаштовується у ліжку своєї коханки після вечірньої прогулянки), все одно не можна сказати, що найанлійськіший англієць — це індієць, а найіндусіший індус з Англії. Все одно є психовані молоді люди, яких це дратує; які пізно ввечері виходять на темні вулиці із ножем У стиснутому кулаці.

Але емігранти сміються зі страхів націоналістів, які бояться інфекції, проникнення, змішаних шлюбів, бо це ж піщинка в морі, квіточки порівняно з емігрантськими страхами — розчиненням, зникненням. Навіть незворушна Алсана Ікбол інколи прокидалася серед ночі в калюжі власного поту, бо їй снилося, як Міллат (генетично ББ, де «Б» означає бенгальськість) одружується із якоюсь Сарою («аа» — де «а» означає арійськість), і в них народжується дитина на ім’я Майкл (Ба), і він, у свою чергу, одружується із якоюсь Люсі (аа), і Алсана отримує в нащадки праправнуків, які вже ні на кого зовсім не схожі (Аааааааааа!), їхня бенгальськість цілковито стерта, генотип надійно замаскований фенотипом. Це найбільш ірраціональне і водночас найбільш природне відчуття на світі. На Ямайці це навіть видно з граматики: там немає вибору особових займенників, немає поділу на «я», «ти» чи «вони», є тільки первісне, гомогенне «я». Коли Гортенз Бовден, сама напівбіла, почула про майбутнє Кларине весілля, вона повернулася додому, стала на порозі й сказала:

— Слухай мене уважно: я і ти більше не розмовляємо одна з одною, — повернулася на п’ятках і надалі дотримувала свого слова. Чи не доклала Гортенз зусиль, щоб вийти заміж за чорного, щоб витягнути свої гени з-над прірви? То чому її дочка не може теж народити достатньо забарвлених дітей?

Так само у сім’ї Ікболів була встановлена лінія фронту. Коли Міллат приводив додому Емілі або Люсі, Алсана хлипала в кулачок на кухні, а Самад нападався на коріандр у садку. Наступного ранку всі гралися в очікування, з усіх сил кусали язики, аж поки Емілі чи Люсі йшла і можна було пускати в хід слова. У Клари та Айрі справу не обговорювали, бо Клара знала, що, з огляду на власний вибір, не має права проповідувати. Втім, вона не робила жодних спроб приховати своє розчарування чи болісний сум. Від Айриної кімнати, обліпленої голлівудськими ідолами, до натовпу білих друзів, які постійно ходили туди-сюди по хаті, Клара всюди бачила океан рожевої шкіри навколо своєї дочки і боялася, що в цьому океані скоро з’явиться хтось, хто забере її дочку.

Частково з цієї причини Айрі не згадувала Чалфенів при своїх батьках. Вона, звісно, не збиралася одружуватися з Чалфенами… але інстинкт був той самий. Вона відчувала неясну п’ятнадцятилітню пристрасть до них, що змушувала її хвилюватися, а втім, насправді самого свого об’єкта мало стосувалася. Вона просто хотіла, гм, злитися з ними. Вона прагнула їхньої англійськості. Їхньої чалфенськості. Їхньої чистоти. Вона навіть не здогадувалася, що Чалфени були, як багато хто, теж емігранти (в третьому поколінні, через посередництво Німеччини та Польщі, вроджені Чалфеновські) або що вони потребували її так