Білі зуби - Зеді Сміт
— Я можу сказати? Я можу сказати у своєму власному будинку?
— Джоші, не клей дурня. Міллат, бачиш, засмучений… Я просто намагаюся зараз із цим розібратися.
— Бідний маленький Джошик, — сказав Міллат повільним, злобним, муркотливим тоном. — Йому бракує мамусеньчиної уваги? Хочеш, щоб мамуся підтерла тобі задик?
— Пішов ти, Міллате.
— Ооооооо…
— Джойс, Маркусе, — заволав Джошуа, шукаючи підтримки ззовні. — Скажіть йому.
Маркус набрав у рот скільки міг сиру і стенув плечима:
— Боюсь, що Міат пожа мою юришдикчію.
— Хай-но я перше з цим розберусь, Джоші, — почала Джойс. — А потім… — решта її речення була заглушена кухонними дверима, якими гупнув Джошуа.
— Мені піти за ним? — спитав Бенджамен.
Джойс похитала головою і поцілувала його:
— Ні, Бенджі, просто дай йому заспокоїтися.
Вона повернулася до Міллата, торкнулася його обличчя, проводячи пальцем по солоному сліду засохлої сльози.
— Тож що сталося?
Міллат помалу скручував собі цигарку. Він любив примусити їх чекати. Якщо змусити Чалфенів чекати, з них можна витягнути більше.
— Ох, Міллате, не кури ти цієї гидоти. За ці дні ми жодного разу не бачили тебе без косячка. Це так засмучує Оскара. Він не такий уже маленький і розуміє більше, ніж ти думаєш. Він знає, що таке маріхуана.
— Хто така Марі Уана? — спитав Оскар.
— Ти знаєш, що це, Оскаре. Це те, що робить Міллата жахливим, про що ми, власне, сьогодні й говоримо, і це те, що вбиває маленькі клітини його мозку.
— Відчепись від моєї задниці, Джойс.
— Я просто намагаюсь… — Джойс мелодраматично зітхнула і провела пальцями по корінцях свого волосся. — Міллате, в чому справа? Тобі треба гроші?
— Так, треба, так уже трапляється.
— Навіщо? Що трапилося? Міллате, скажи мені. Знову родина?
Міллат відліпив картонку і заслинив шов свого косячка.
— Тато, карочє, вигнав мене з дому.
— О, Боже, — сказала Джойс зі сльозами на очах, присунула свій стільчик ближче, взяла його за руку, — якби я була твоєю матір’ю, я б, гм, втім, я не твоя мати, я не… але вона така безпорадна… це мене так… просто, навіть не можна собі уявити, щоб жінка дозволила чоловіку забрати одну свою дитину і робити бозна-що з іншою, я просто…
— Не кажи про мою маму. Ти ніколи її не бачила. Я тобі про неї навіть нічого не казав.
— Але вона відмовляється зустрітися зі мною, чи не так? Наче ми конкурентки.
— Та заткайся нафіг, Джойс.
— Що ж, усе одно немає сенсу, правда? Вдаватися в… це так тебе засмучує… я бачу це ясно — це надто боляче… Маркусе, зроби чаю, йому треба випити чаю.
— Нахріна! Не треба мені ніякого грьобаного чаю. Ви нічого більше не робите, тільки п’єте чай! Ви всі, певне, сцяєте чистим чаєм.
— Міллате, я просто намагаюсь…
— То не намагайся.
Конопляна насінинка випала з Міллатової цигарки і прилипла йому до губи.
Він підчепив її та вкинув собі до рота:
— Я б, між іншим, випив трохи бренді, якщо таке є.
Джойс повернулася до Айрі з виразом ну що тут поробиш на обличчі і двома пальцями показала їй маленьку кількість тридцятирічного бренді «Наполеон», яке слід було накрапати. Айрі вилізла на перекинуте відро, щоб дістати пляшку з полички.
— Окей, давай заспокоїмося. Окей? Окей. Тож. Що трапилося цього разу?
— Я обізвав його членом. Він і є стара залупа, — Міллат ляпнув по пальцях Оскару, який шукав собі іграшку і збирався потягти Міллатові сірники. — Мені треба тепер десь пожити троха.
— Ну, це навіть не питання, ти можеш пожити у нас, звичайно.
Айрі зайшла між ними, Джойс і Міллатом, щоб поставити на столик склянку для бренді із широким денцем.
— Окей, Айрі, дай йому трохи місця врешті, я так собі думаю.
— Та я ж…
— Так, окей, Айрі, йому зараз не потрібен тут натовп…
— Та він чортів брехун, стара, — перебив Міллат з гиркотом, дивлячись кудись перед себе і звертаючись до теплиці так само, як і до присутніх, — він молиться п’ять разів на день, а проте п’є, і в нього немає жодних друзів-мусульман, а потім він на мене гонить нахрін за білу дівчину. І потім він обламався з Маджідом. А на мене виливає все це лайно. І ще хоче, щоб я не тусував із ХВІ. Та я більший нахрін мусульманин, ніж він. Вихрінок!
— Хочеш про це поговорити при всіх чи тільки між нами?
— Джойс, — сказав Міллат, одним ковтком випиваючи своє віскі, — насрати мені на це.
Джойс зрозуміла це як «між нами» і поглядом випровадила всіх з кімнати.
Айрі самій хотілось піти. За чотири місяці, що вони з Міллатом ходили до Чалфенів, продиралися крізь хащі Науки Спарювання та їли спеціально
