Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Головним архітектором "Акту 30 червня" був Ярослав Стецько, тож, гадаю, до речі буде сказати декілька речень про цього бандерівського провідника, сказати вустами іншого чільного діяча ОУН - Миколи Сціборського (вбитого, як було вже сказано, бандерівцями у жовтні 1941 р. в Житомирі). Микола Сціборський добре знав Ярослава Стецька з часу співпраці з ним за кордоном, про що говорить Зіновій Книш у книжці "Розбрат". За нею теж процитовую деякі уривки характеристики Ярослава Стецька, котрий після смерті Степана Банд ери очолив ОУН-б:

Примітивізм завжди йде в парі з самовпевненністю й апломбом. Це бачимо і на прикладі другого "вождя", Стецька -Карбовича. Перед вибухом війни Стецько-Карбович свої умозаключения (висновки - В.П.) в міжнародних справах виключно будував на планах походу Німеччини на СССР. Наскільки він приймав цю можливість безкритично, свідчить те, що навіть після заключения (складення - В.П.) німецько-Совєтського пакту пропонував видати від II ВЗУН декларацію в міжнародній політиці, що в заіснувавших обставинах було вже явним абсурдом. Вслід за тим Стецько-Карбович раптом змінив свою "концепцію" і зачав домагатися від ПУН активності на форумі держав Антанти, зокрема в Англії, пропонуючи себе на... представника ОУН в Лондоні!

На здивовані запити (запитання - В.П.), як може рефлектувати на такий пост він, що не має найменшої уяви про англійські відносини, не знає мови, не має потрібного досвіду і даних для ведення того роду дипломатичної і Репрезентативної акції, Стецько-Карбович без найменшого вагання заявив, що можна до Лондону викликати Голову ОДВУ, професора американського університету, д-ра Грановського, який, мовляв, буде "фірмувати" цю акцію, а він - Стецько - її "направляти"... Цей безповідальний графоман цілком поважно чувся в силі бути партнером Черчіля...

Отже, не посідаючи уяви про методи зовнішньополітичної і пропагандивної роботи, не орієнтуючися в реальних обставинах і знаючи Європу хіба тільки з кінової хроніки та звідомлень львівського "Діла", диверсанти все ж критикують...

Нездорові аспірації Стецька-Карбовича та його нахил до злісного інтриганства були вже давніше заобсервовані в ПУН....[212]

Ось такі люди впливали на долю мільйонів українців, поляків. Ярослав Стецько відкинув домагання німців розпустити Українське Державне Правління (УДП), створене "Актом ЗО червня". Він вважав себе прем'єром УДП до кінця свого життя. Останнім головою Українського Державного Правління, яке припинило свою діяльність у серпні 1992 p., був інж. Богдан Федорак, котрий в інтерв'ю для київської газети "Україна молода" казав: Теперішні кордони України -це кордони колишнього (колишньої - В.П.) УССР, встановлені владою в Москві. Поза межами України, майже третина всіх українських прадавніх етнографічних земель, заселених українським народом від безлічі віків. Україна не сміє відрікатися від включення цих земель і тамтешнього українського населення до української держави. [213]

Як видно, ОУН-б продовжує провадити свою політику, правда - іншими, ніж у 1930-1940-х роках, методами, але ту саму політику. А заяву голови Українського Державного Правління слід розглядати як черговий доказ прояву волі, а не інтелекту.

Проголошення "Акту 30 червня" відбулося по радіо, текст "Акту 30 червня" був опублікований в ряді районних газет у Галичині, він був надрукований у формі великих афішів і розповсюджений чи не по всіх селах Галичини, звістка про нього досягла й Волині. Хоч діяльність покликаного "Актом 30 червня" Українського Державного Правління навіть не розпочалася через заборону німецької влади, проте він, "Акт 30 червня", розпалив уяву мільйонів українців Галичини й Волині, які ніколи не розбиралися у політиці, зокрема в німецькій політиці. "Акт 30 червня" був однією з причин активізації українського націоналістичного елементу в Західній Україні, яка увінчалася неславно створенням УПА й інших парамілітарних утворень.

На тему "Акту 30 червня" не звернули більшої уваги польські автори предмета, такі як А. Щенсняк і В. Шота в праці "Шлях у нікуди", ані Р. Тожецький в праці "Українське питання в політиці III Райху 1933-1945", ані Е. Прус у своїх працях на тему ОУН. На цю тему молодий історик може написати вартісну докторську дисертацію.

"Акт 30 червня" слід розглядати як безвідповідальний крок ОУН-б, як узурпацію державної влади цією групою ОУН, яку очолював Степан Бандера.

Під час відзначування Україною перших роковин незалежності України в серпні 1992 р. відбулася церемонія передачі ознак Української Народної Республіки (1918 року) президентові України Леоніду Кравчукові, котрий при цій нагоді сказав: Приймаючи ознаки УНР, ми цим самим підкреслюємо, що свій родовід продовжуємо від Української Народної Республіки, а до цього від тих історичних часів, які надають силу і велич нашому народові [214]

Отже сталося: Сьогоднішня Україна безпосередньо нав'язує до демократичної Української Народної Республіки, а не до "Акту 30 червня 1941 p.", як цього хотіли б націоналісти з ОУН-б. Хвала за це президентові Леоніду Кравчукові!

А оце дві версії "Акту 30 червня". Перша, взята з книжки Костя Паньківського [215], в такій формі "Акт 30 червня" був опублікований теж газетами "Жовківські вісті" і "Зборівські вісті". Друга версія взята з книжки Ярослава Стецька "30 червня 1941 р." [216]

Перша версія:

АКТ

проголошення

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Волею Українського Народу

Організація Українських Націоналістів під проводом

СТЕПАНА БАНДЕРИ

проголошує створення Української Держави за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України