Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Годиться тут вказати на таку обставину: ОУН-б, в намаганні узурпувати владу над українцями, вдалася до явного обману, до введення в оману митрополита Андрея Шептицького, котрий був загальновизнаним авторитетом у Галичині. Один з найстарших на Заході українських журналістів, сьогодні понад 90-літній український діяч, Іван Кедрин, пише: Від видатних діячів ОУН я чув, що ніби Ярослав Стецько і о, д-р Іван Гриньох пішли до кир Андрея (Шептицького - В.П ) просити благословення на Акт ЗО червня 1941 р. і покликались на Андрія Мельника, який буцім-то схвалював цей Акт. Кир Андрей мав повне довір'я до інж. А. Мельника, як колишнього директора митрополичих дібр... Коли я прибув до Львова десь у липні чи серпні 1941 року і відвідав Митрополита Шептицького, то він перший заговорив про своє благословення, що його уділив був правлінню Ярослава Стецька. Видно, що це його "муляло", що він чув докори за уділення того благословення: Прийшли до мене - казав Митрополит - і сказали - благословіть Україну. То як я мав не поблагословити Україну? [207]
Говорячи про благословення, дане митр. А. Шептицьким "Актові 30 червня", треба підкреслити, що, як виглядає з заяви Івана Кедрина, він діяв у добрій вірі. Він, як виглядає, і що підтверджує його пастирський лист від 1-го липня 1941 p., не був зорієнтований щодо того - хто саме, яка політична сила проголосила постання української держави. Треба мати на увазі також той факт, що митр. А. Шептицький у той час мав уже 76 років і він був недужий, ця недуга не покидала його до самої смерті, яка прийшла до нього невдовзі після другого приходу до Львова Червоної Армії 1944 р.
Не випадково стільки мовиться тут про "Акт 30 червня", з ним бо, радше з його забороною, пов'язана зміна політики ОУН-б у відношенні до гітлерівської Німеччини. Але поки це сталося, ОУН-б виконувала послуги у користь Німеччини, Додатковим доказом чого є IV наказ крайового провідника ОУН-б Івана Климова-Легенди, різліплюваний на вулицях Львова:
а) На українській землі війна. Німецька армія вийшла як наша союзниця (?!-В.П.) в боротьбі з Москвою і за таку її треба вважати
б) Головна роль в першій фазі боротьби паде на Німецьку Армію. Поки німці будуть бити Москву, ми маємо створити Українську міцну Армію, щоб потім спільними силами приступити до розділу і перебудови світа.
в) Назначаю одиноким (єдиним - В.П.) сувереном на українській землі Український Народ та його виразник Провід Української Нації зі Степаном Бандерою на чолі. Всякі зазіхання на це наше право стрінуть рішучий наш збройний спротив. Німецькій Армії в боротьбі з Москвою помагатимемо всіма можливими засобами, але творитимемо свою Українську Армію. [208]
Що ж, мабуть все ясно як було до "Акту 30 червня 1941 р."
За відмову анулювати "Акт 30 червня" Стецько та інші члени українського уряду опинилися в "почесному ув'язненні". їх перевезли спочатку до Кракова, де допитали, а потім до Берліна. Туди ж був доставлений і Степан Бандера. Допити тривали. Після короткого слідства всіх ув'язнених звільнили, встановили за ними контроль Служби Безпеки. [209]
Галичина від 1.08.1941 р. стала дистриктом у рамках Генеральної Губернії, що означало неначе приєднання цієї території до польських земель, а це йшло врозріз з метою ОУН.
Негативне ставлення Берліна до української державності, до створення краевого уряду однозначно засвідчили і відмову визнати ОУН (Р) (ОУН-б - В.П.) та інші українські групи рівноправними партнерами у справах політики в Україні. [210]
Ось коли відкрилися бандерівцям очi! Аж після 30 червня 1941 року! Але тільки бандерівцям, бо ОУН-м надалі була в ласках гітлерівської машини, зокрема її фюрера від служби безпеки - Гайнріха Гіммлера.
Пишу так багато про "Акт 30 червня" ще й тому, що з ним пов'язані трагічні події для поляків і українців на Волині. В ім'я того Акту бандерівці діяли, неначе з уповноваження неіснуючої фактично держави, з уповноваження Державного Правління зі Стецьком на чолі. Покликаючись на цей Акт, ОУН-УПА мобілізувала українців в свої лави, робила реквізиції продовольства, одягу тощо. В ім'я цього Акту ОУН-УПА проводила "усунення" поляків з Волині й Галичини. Тимчасовим провідником ОУН-б в Західній Україні став у той час Микола Лебедь.
Фіаско політики ОУН-б так ось визначив український журналіст, брат співтворця ОУН-з, Зенона Матли Олександр Матла: Акт 30 червня приневолив німців розкрити карти і заграти їм сольо, яке закінчилося для них безумовною капітуляцією. [211] Виявляється - велику ціну заплатили бендерівці за розкриття гітлерівцями карт. Заплатили всією дотогочасною діяльністю. Врешті виявилося, як гітлерівська Німеччина трактувала ОУН. Додатковим цього доказом, як було вже сказано, було приєднання Галичини (а не Волині) до Генерального Губернаторства. Згодом Гітлер віддав Румунії ще й т. зв. Трансністрію і Буковину.
