Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Не суміщалися інтереси ОУН і німців. Німці реалізували свої інтереси, часто за допомогою ОУН, але не дозволяли їй на реалізацію її, ОУН, інтересів, а сила була на їхньому, німців, боці. Сила тоталітарної нацистської системи, інтегральною частиною якої був расизм. Це гітлерівсько-нацистська система передбачала фізичне винищування євреїв, частково фізичне винищення слов'ян, отже й українців, і перетворення їх решти в рабів. Служити цій системі, навіть керуючись (невиправданими, коли йдеться про ОУН) інтересами народу - було злочином. Якщо лідери, пробачте - "вожді", різного рангу провідники ОУН мали обов'язок знати стратегічні вихідні гітлерівської Німеччини, то їх здебільша не знали рядові члени ОУН. їх не знали звичайні українські люди - селяни, робітники, навіть аполітизована інтелігенція. В умовах більшовицького утиску, після голодомору 1933 року, після насильницької колективізації, розкуркулювання, депортацій у Сибір, після конц-таборів - українці з Української РСР мали право Думати, принаймні в перших днях війни, що вже гіршого, ніж більшовизм, бути не може. Вони, ті українці з т. зв. Великої (підрадянської) України мали право на початках не вірити більшовицькій пропаганді про суть і мету гітлеризму-фашизму.
А "похідні групи" вже в перших днях окупації діяли на всю потужність, була приведена в рух пропаганда ОУН, була організована місцева адміністрація, поліція.
Хто з-посеред українців Західної і Наддніпрянської України погодився працювати в місцевій адміністрації під окупантом? Переважно ті, хто мав освіту і не був пов'язаний з більшовицьким режимом, а навіть як і був, то мав за собою сам, або ж родина, репресії з боку більшовиків. Це вони відгукнулися на заклик "похідних груп" ставати на службу в місцевій адміністрації. Вони ж бачили, що закликають до цього українці. Вони, ті хто пішов працювати в адміністрацію, дали на це згоду в добрій вірі, не знаючи дійсних замірів окупантів. А коли про них дізналися - було вже запізно задкувати. Вони, здебільша невільно, стали заложниками окупанта.
Крім місцевої адміністрації "похідні групи" організовували теж українську допоміжну поліцію. Сказане не виключає, що така поліція могла поставати зовсім спонтанно, без участі оунівців з "похідних груп", на спонукання самих німців.
Хто з-посеред українців ішов у допоміжну поліцію? З розмов з багатьма людьми, яким маю всі підстави вірити, виходить, що йшло до неї здебільша молоде шумовиння, ледарі, люди без моральних засад, ті, котрі шукали нагоду помститися на своїх особистих ворогах, теж схильні до випивки, дармоїди. Але були теж в поліції такі, котрі, як молоді люди, полюбляли зброю, легкодухи. Зрідка бували теж в допоміжній поліції люди, які пішли до неї з наміром втримувати громадський порядок. Всіх їх єднало одне: вони, ті, котрі зразу ж після окупації території, пішли в допоміжну поліцію - не знали з самого початку яка їх жде праця, яка їхня роль.
Як і в кожній війні, проте під німецькою окупацією особливо, поліція, котра служить окупантові, зловживає своїм становищем, зводить порахунки з особистими ворогами, надуживає дану їй владу часто в шкурних інтересах -забирає беззаконним шляхом (який же закон в час окупації?) майно в людей, побиває їх, а то й убиває. Така поведінка -майже "нормальне" явище за "нормальної" окупації.
Але не за німецької гітлерівської окупації! І не за умов, коли отих, маленьку поліційну "власть імущих", ідеологічно унапрямлювали українські націоналісти, що мало місце зокрема в Західній Україні. Труїзмом є твердження, що українська допоміжна (допоміжна гітлерівським поліційним службам, отже й "Айнзацгруппе") помагала гітлерівцям винищувати євреїв. Хоч і не тільки помагала. Польський католицький єпископ Вінценти Урбан пише: Головне гетто для підльвівського єврейського населення містилося в Яричові Новому... Євреїв з яричівського гетто постріляли українці в недалекому лісі під німецьким наглядом. Українська поліція постріляла теж білецьких євреїв на Лисій Горі. [224] Це - один з багатьох прикладів.
Українська допоміжна поліція не була централізованою установою, вона підпорядковувалася місцевій німецькій військовій чи цивільній владі, її образ різниться залежно від того - де вона діяла: в Галичині, яка була складовою частиною Генерального Губернаторства, на Волині, якої більшість до війни належала до Польщі, чи в Наддніпрянщині, на Східній Україні, де впливи ОУН не сягали до містечок і сіл. Саме тому я не виділяю теми "українська допоміжна поліція" в окремий розділ, а говорю про неї у зв'язку з "похідними групами", які в більшості випадків доводили до постання на місцях української поліції.
Однак всю українську допоміжну поліцію єднала підпорядкованість наказам німецького окупанта. Німецький окупант винищував фізично євреїв - українська поліція помагала йому в цьому. Взагалі українська поліція помагала гітлерівцям у їхній екстермінаційній діяльності, в тому й у вбивстві львівських учених в перших днях липня 1941 р.
Правда, 1986 р. проф. Я. Пеленський заперечив участі українців у вбивствах польських професорів, домагаючись автентичної документації для доведення таких тверджень, зокрема заперечив участь у цьому батальйону "Нахтігаль". У відповідь йому можна навести уривки з книжки равина Давида Кагане "Щоденник львівського гетто", на яку абсолютно об'єктивну рецензію написав польський історик Ришард Тожецький. Равин Д. Кагане заслуговує на те, щоб йому вірити, він пише, що українці, зокрема митрополит А. Шептицький, його брат Климентій, інші українські священики й ченці, наражаючи своє життя, рятували євреїв.
А Д. Кагане каже,'це гітлерівська СД витягувала з Домів євреїв з допомогою української поліції й іншого шумовиння... а після акції їх, тобто євреїв, розстрілювали. Д. Кагане пише, що підлегла СД українська поліція обшукувала єврейські доми, звідки витягувала євреїв, потім їх били й розстрілювали.
Навіть коли припустити, що українська поліція безпосередньо не вбивала польських професорів і євреїв у Львові, Золочеві й сотнях
