Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Підлисся. Густі, низькі хмари закрили його, як і Маркіянову Білу Гору з високим сталевим хрестом- пам'ятником... Востаннє я тут був рівно 50 років тому, в серпні 1941-го. Підніжжя гори було оточене танкетками, броньовиками і мотоциклами німецької військової жандармерії, а народ плив з усіх сторін безконечними струмками на вершину гори, до памятника... здається ще лунали патріотичні промови біля пам'ятника, коли неподалік у лісі пролунав постріл.
Виявилося, що це схопили і розстріляли без суду молодого "мельниківського провокатора", який роздавав людям якісь летючки... в моїй чутливій душі (цей випадок -В.П.) ... спричинив першу тріщину, поставивши під сумнів "непомильність", а то й просто наявність здорового глузду в багатьох наших тодішніх провідників. [217]
А в іншому номері того щомісячника його редактор Мар'ян Дальний пише: До голови мимоволі лізуть давноминулі кадри воєнного студентського Львова, болючі епізоди і прорахунки протинімецького резистансу, шкідлива, згубна й злочинна бандерівсько-мельниківська "забава", сильветки моїх численних чистих поляглих друзів, глибокий і довготривалий конфлікт з тими, хто очолює наше суспільно-політичне життя на еміграції....[218]
Нав'язуючи до першої тут цитати, яка торкається розстрілу "мельниківця": Чи не була це робота СБ. ОУН, яка тоді вже була підпорядкована бандерівцям? І яка засуджувала на смерть без суду своїх дійсних і уявних ворогів, у тому й політичних опонентів з конкуренційної ОУН?
Зіновій Книш пише, що бандерівці замордували кількох членів ПУН, кількадесят членів активу та кількасот членів ОУН ("Бунт Бандери", стор. 61) ;... співвинником смерті тих тисячів був С. Бандера і товариші (стор. 101);... боївки Ст. Бандери і товаришів вимордували зрадницьким способом тисячі українців. Жертвою впали: Омелян Сеник, М. Сціборський, Роман Сушко, Яр. Барановський, Утьо Сокольський, Іван Мицик, Ігор Шубськи, 2 брати Пришляки, сотні іншого орг. активу та коло 4.000 рядових членів, симпатиків та бійців. (стор. 101). [219]
Так розправлялися між собою оунівці. То що говорити про десятки тисяч українців, сотні тисяч поляків, до мордування яких обі ОУН тільки підготовляли грунт в перші місяці агресії Німеччини на СРСР.
Конфлікт ОУН-б з німцями почався у перші дні липня 1941 р., чiльних членів її було заарештовано, інші законспірувалися, як напр. Микола Лебедь, котрий від серпня 1941 р. очолював Крайову Екзекутиву ОУН-б на ЗУЗ. Але запущена до війни машина діяла - на Схід подалися тисячі й тисячі пропагандистів обох ОУН - це були так звані "Похідні групи ОУН", які складалися у своїй масі з жителів Генеральної Губернії, здебільша тих галичан, які після вересня 1939 р. втікли перед більшовиками на терен Польщі й Німеччини. Похідні групи обох ОУН ішли неначе наввипередки - хто перший, той і організовує місцеву адміністрацію, поліцію.
Керівництво ОУН з Бандерою на чолі також організовувало т. зв. похідні групи, до складу яких входили спеціально добрані працівники пропагандивні й адміністративні. Вони мали просуватися за передовими підрозділами німецької армії і на загарбаних теренах Східної України пропагувати націоналістичні ідеї, організувати ланки ОУН й вербувати нових членів. Були створені три групи: північна над Бугом, центральна над Сяном і південна, сконцентрована в районі Санока. Кожна з тих груп мала свого командира і штаб... Всі групи разом нараховували понад 4.000 людей. [220]
Це - бандерівські "похідні групи". А йшли на Схід теж мельниківські, їх було не менше, ніж бандерівських. З Буковини у напрямі на Вінницю пішов "Буковинський курінь", котрий у Києві став поліційним куренем.
Саме під час того змагання за час і простір - хто перший, були вбиті члени ОУН-м - Омелян Сеник і Микола Сціборський.
Така велика кількість людей у "похідних групах", які йшли зразу за фронтом, не могла рухатися без співдії з німцями. Зрештою, той похід був запланований на довго перед війною, ОУН виконувала диверсійні завдання Абверу. До таких завдань слід зарахувати заклики ОУН до бійців-українців з Червоної Армії здаватися у полон. Такі заклики були проголошувані через гучномовці, по радіо, шляхом мільйонів летючок в українській мові, які скидали з літаків. Після проголошення "Акту ЗО червня" використовувався аргумент: здавайтеся у полон, оце у Львові постав український уряд.
Це був час, коли від голодомору на Україні минул лише вісім років, від чисток інтелігенції 1937-го - лише чотири роки. В рядах Червоної Армії були мільйони українців, котрі мали право ненавидіти більшовиків. І багато з них зареагувало на заклики ОУН-Абвер: здавалися у полон при першій нагоді. Не знаючи, яка їх чекає доля. Про цю злочинну діяльність ОУН-б пише Зіновій Книш: Бандера зі своїми помічниками... винен у смерті мільйонів українців, що здавалися у полон. [221]
Як було сказано, обі ОУН, виконуючи завдання Абверу, робили одночасно роботу для самої ОУН: захоплювали адміністративну й політичну владу, пропагували ідеї ОУН, а це вже не входило в інтереси Абверу чи Гестапо. В Києві група чільних членів ОУН-м зуміла першою опанувати міську адміністрацію. Тоді як у Львові бандерівці організували 6.07.1941 р. Українську Національну Раду, яка, після конфлікту ОУН-б з німцями на тлі "Акту ЗО червня", стала дорадчим органом для УЦК, [222] то ОУН-м, після здобуття німцями Києва, створила подібну їй Українську Національну Раду. [223]
Цього німцям було вже забагато, їхні плани в жодному разі не передбачали
